Провина, коли обираєш себе

Чи траплялося вам, що варто лише подумати про звільнення з роботи, завершення стосунків, які давно втратили сенс, або навіть про відмову від зустрічі з другом заради спокійного вечора наодинці — як виникає почуття провини? В голові з'являються думки: "Я поганий друг", "Як я можу піти, вони ж страждатимуть без мене", "Це егоїстично". У результаті, ми нерідко залишаємося там, де нам некомфортно, або робимо те, чого не хочемо, лише б інші не страждали.

У всіх цих ситуаціях ми обираємо інших, а не себе. Навіть коли ми усвідомлюємо, що нам вже нічого не потрібно від цих стосунків та роботи – ані прийняття, ані любові, ані визнання, ані будь-чого іншого – почуття провини може бути настільки сильним, що воно змушує нас залишитися. І це відбувається навіть тоді, коли оточуючі нас не звинувачують.

Ймовірно, розгадка цієї глибоко вкоріненої провини криється у дитинстві. Пригадайте: коли ви, будучи дитиною, обирали робити щось для себе, для своєї радості та комфорту. Дорослі могли реагувати на це словами: "Як ти так можеш?", "Ти маєш робити інакше", "Так не можна поводитися". Або вони могли нічого не говорити, але своїм прикладом демонструвати те, як правильно потрібно жити, а як ні: робота має бути одна на все життя, партнер – один на все життя, і навіть якщо вам там вже зовсім не ок, ви повинні це витримати, бо інакше ви "негідна людина".

У дитинстві також могли виникати ситуації з друзями: якщо ви відмовляли їм у спільних планах, вони могли ображатися, злитися і навіть погрожувати розірвати дружбу, мовляв, "раз ти не хочеш проводити з нами час, тоді ми більше не друзі".

Так формується переконання: обрати себе = втратити любов, підтримку, прийняття. І виникає замкнене коло: Якщо я обираю інших — страждаю я. Якщо обираю себе — страждають інші.

Щоб розімкнути це коло, варто поставити собі кілька важливих запитань:

• "Чи дійсно, якщо я піду з роботи, компанія розвалиться без мене?"

Звісно, ні. Кожен працівник цінний, але компанії вміють адаптуватися.

• "А якщо я піду зі стосунків?"

Так, можливо, людині буде боляче. І це нормально. Ми не можемо прожити життя, не завдавши нікому болю – це нереально. Але чи заслуговує ця людина на стосунки, де її не люблять взаємно? Кожен з нас гідний бути в стосунках, де є взаємна любов. Чи стане насправді гірше, якщо ви підете, усвідомлюючи відсутність почуттів?

Щодо друга: він вже доросла людина. Якщо це дійсно ваш друг, то коли ви чесно висловите свої почуття – наприклад: "Я втомився, мені нічого не хочеться робити, тільки лежати й дивитися кіно. Вибач, сьогодні я не зможу зустрітися. Зараз у мене такий стан" – доросла людина постарається зрозуміти ваші почуття і вже не відреагує, як в дитинстві. Натомість скаже: "Гаразд, я чекатиму на тебе, коли в тебе будуть сили та бажання".

Все ж, почуття провини – це дуже глибока тема, і воно може бути надмірним, навіть токсичним. Якщо ви помічаєте, що воно переслідує вас протягом усього життя, це серйозний привід звернутися до психотерапевта. Психотерапія не вимикає почуття провини, але вона допомагає розрізнити — де провина “виправдана”, а де — нав’язана, навчитися з нею обходитися і, врешті-решт, пробачити себе.

А ще - нарешті змогти слідувати поклику своєї душі.