Новий погляд на невизначеність і сенс існування

Колись, у доісторичній темряві, наші предки дивилися на нічне небо. Уявіть собі цю картину: повний місяць заливає світ сріблястим світлом, а міріади зірок мерехтять у безмежній чорноті. Без знань про галактики, планети та чорні діри, яким таємничим і величним мав здаватися цей світ! Ця сама схильність шукати пояснення тому, чого ми не розуміємо, рухала нами крізь віки. Вона породила міфи, релігії, а згодом — науку, яка вивела нас із печер у сучасні офіси.

Ми накопичили величезний багаж знань. Ми знаємо про еволюцію, про історію Землі, готуємося летіти на Марс. Та попри все це, фундаментальні питання залишаються. Хто ми? Чому ми тут? Що ховається там, за межею видимого Всесвіту? І ця невідомість лякає. Вона створює відчуття хаосу, а люди погано переносять хаос. Нам потрібні відповіді. І якщо ми їх не знаходимо, ми готові їх вигадати.

Від міфів до науки: одвічний пошук сенсу

Людство завжди прагнуло зрозуміти своє походження. Одним із найдавніших відомих нам міфів про створення є шумерський «Ерідуська генеза». На глиняних табличках, знайдених між річками Тигр та Євфрат, розповідається історія про те, як боги Ан, Енліл, Енкі та Нінхурсанга створили людей. У цьому ж міфі є розповідь про великий потоп, насланий богами, і про царя Зіусудру, якого бог Енкі попередив і звелів збудувати величезний корабель.

Знайомий сюжет, чи не так? Подібні історії, символи та архетипи ми знаходимо в культурах по всьому світу. Це універсальна спроба людства надати сенс таємниці, полегшити біль від «незнання». Це прагнення нікуди не зникло, воно просто змінило форму. Тепер ми шукаємо відповіді не лише в міфах, а й у наукових теоріях та складних розрахунках. Але сама потреба — залишилася.

Минуле, майбутнє та сьогодення: три великі таємниці

Таємниця проявляється не лише в глобальних питаннях. Вона пронизує наше сприйняття самого часу.

Минуле — хоч і здається незмінним, насправді є загадкою. Наш досвід минулих подій завжди обмежений нашими власними відчуттями. Ми можемо доповнити його розповідями інших, але їхні спогади так само суб'єктивні, спотворені та з часом тьмяніють. Зрештою, минуле — це не досконалий запис, а радше мозаїка спогадів, яка завжди буде неповною.

Майбутнє — ще більш туманне. Наша одержимість прогнозами, від біржових індексів до гороскопів, видає наше відчайдушне бажання зазирнути за завісу невідомого. Ми готові платити гроші тим, хто стверджує, що бачить майбутнє. Ми чіпляємося за ідеї долі, пророчих снів чи передчуттів, аби лише отримати хоч крихту впевненості.

Сьогодення — здавалося б, ось воно, найнадійніше джерело знань. Ми живемо в ньому. Але чи здатні ми осягнути все, що відбувається просто зараз? Ми не знаємо, про що думає людина, яка сидить навпроти. Ми не знаємо, що відбувається за мільйони світлових років від нас, або що лежить за межами видимого Всесвіту. На кожну отриману відповідь з'являється тисяча нових запитань. Сьогодення, хоч і доступне, залишається незбагненним.

Пастка догми: коли «істина» стає в'язницею

Не маючи остаточних знань, люди докладають величезних зусиль, щоб зробити життя більш певним і терпимим. І тут виникає проблема. Так само як люди воюють за землю та ресурси, вони воюють за «правду».

У хаосі невизначеності попит на ясність величезний. Той, хто пропонує прості та впевнені відповіді, отримує владу. Люди йдуть за тими, хто обіцяє позбавити їх від тривоги невідомості. Так народжуються догми — ідеї, які стають священними та незаперечними. І це стосується не лише релігії. Ми бачимо догматизм у затятих атеїстів, у прихильників теорій змови і навіть у науковому середовищі.

Такий підхід перетворює світ на поле бою: «наша правда» проти «їхньої правди». Це схоже на бійку собак за невидиму кістку. Прихильність до певних переконань робить нас жорсткими та закритими. Ми змушені ігнорувати все, що суперечить нашій «істині», навіть коли реальність доводить нашу неправоту.

З іншого боку, є інша крайність. Намагаючись зрозуміти занадто багато, можна застрягти в аналітичному паралічі. Постійна незадоволеність будь-якими відповідями заважає рухатися вперед. Ми стаємо не готовими діяти, не маючи повної картини, що є в принципі недосяжним.

Мистецтво довіри: крок у темряву

То що, як нам просто перестати котити цей сизифів камінь? Що, якби ми відмовилися від спроб усе зрозуміти, усе передбачити та на все знайти відповідь, лише щоб захистити себе від безодні невідомого?

Можливо, варто повчитися дечому у релігійних людей, навіть якщо ви не поділяєте їхніх поглядів. Вони розвинули в собі здатність, що зветься вірою. Краса віри — не в сліпому прийнятті догм, а в усвідомленні того, що розум і логіка мають свої межі. Справжня віра — це прийняття того, що за межами нашого розуміння ми просто не знаємо. І попри це, ми можемо сміливо йти вперед, відкриті до того, що все можливо.

На мою думку, це і є довіра до життя. Перестати ставити нескінченні запитання і просто зробити крок у темряву, тримаючи в руці лише смолоскип власної довіри. Замість того, щоб тривожно вдивлятися в прірву, ми кидаємо кості й стрибаємо в неї.

Ми укладаємо угоду з невідомим. Перестаємо ховатися від нього, перестаємо сумніватися. Ми дивимося йому в очі, готові до всього, що воно нам відкриє. І саме в цей момент ми звільняємося від нескінченного, марного пошуку відповідей. І, можливо, вперше по-справжньому починаємо насолоджуватися красою того, чого ми просто не знаємо.

Література:

• Ірвін Ялом, «Вдивляючись у сонце. Як долати жах смерті» (Irvin D. Yalom, Staring at the Sun: Overcoming the Terror of Death)
  (Анотація: Класична праця з екзистенційної психотерапії. Ялом досліджує, як усвідомлення власної смертності та інших фундаментальних «невідомих» життя може стати джерелом не лише тривоги, але й поштовхом до більш автентичного та осмисленого життя. Це безпосередньо стосується теми статті про прийняття таємниці існування.)
• Еріх Фромм, «Втеча від свободи» (Erich Fromm, Escape from Freedom)
  (Анотація: Фромм аналізує психологічну дилему сучасної людини: свобода породжує тривогу та відчуття ізоляції, що змушує людей шукати порятунку в авторитарних системах та догматичних ідеологіях. Книга чудово ілюструє тезу статті про те, як прагнення до певності може призвести до втрати свободи та жорсткості мислення.)
• Віктор Франкл, «Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі» (Viktor E. Frankl, Man's Search for Meaning)
  (Анотація: Франкл, засновник логотерапії, на власному досвіді доводить, що людина може знайти сенс навіть у найжахливіших та найневизначеніших обставинах. Його робота підкреслює ідею статті про те, що сенс не в тому, щоб мати всі відповіді, а в тому, щоб зайняти осмислену позицію щодо невідомого та страждань.)
• Мірча Еліаде, «Аспекти міфу» (Mircea Eliade, Aspects du mythe)
  (Анотація: Видатний історик релігій та філософ досліджує функцію міфу в людській культурі. Еліаде показує, як міфи, подібно до шумерської історії, згаданої в статті, слугують не просто казками, а потужними інструментами для структурування реальності, надання їй сенсу та подолання екзистенційного страху перед хаосом та невідомістю.)