Плисти за течією: Даоський секрет ефективного життя без стресу

Ми звикли думати про дію як про зусилля. Слово «робити» несе в собі вагу боротьби, досягнення, подолання. Воно малює в нашій уяві чітку картину: є «я» — активний виконавець, і є світ — пасивний об'єкт, який я маю змінити, підкорити, вдосконалити. Але чим більше я над цим думаю, тим більше сумнівів у мене виникає. Чи справді цей поділ на «того, хто робить» і «те, що робиться» такий реальний? А що, як це лише ілюзія, яка змушує нас витрачати сили на боротьбу з вітром?

Стародавні даоські мудреці пропонують поглянути на це зовсім інакше. І цей погляд може змінити все.

Космічний танець, або що таке Дао?

В основі даоської філософії лежить ідея Дао — всеосяжної, невидимої сили, природного потоку Всесвіту. Це не якась божественна істота, що сидить на троні й керує світом. Це, скоріше, сам принцип існування, ритм, у якому все рухається. З цієї точки зору, немає нічого ізольованого. Кожна наша дія, кожен подих, кожна думка — це частина одного велетенського космічного танцю.

Коли ми дивимося на світ, ми бачимо лише взаємозалежність. Не буває високого без низького, світла без темряви, лівого без правого. Як влучно зауважив філософ Алан Воттс: «Немає бджіл там, де немає квітів, і немає квітів там, де немає бджіл». Ми думаємо про себе як про окремих індивідів, але ж ми не можемо існувати без землі під ногами, їжі, яку вона дає, та повітря, яким дихаємо. Наше тіло — це продовження навколишнього середовища, а середовище не мало б сенсу без нас, істот, що його сприймають.

Подумайте про дихання. Коли ми звертаємо на нього увагу, ми можемо його контролювати: робити глибші вдихи, затримувати подих. Але варто нам відволіктися, і тіло дихає саме. Ми не «робимо» дихання, воно просто відбувається. То хто тут виконавець, а хто — об'єкт дії? Ми і дихання — єдине ціле. І так з усім. Ця система, що перебуває у вічному русі, і є Дао. Ми в ньому — не просто учасники, ми і є сам цей потік.

Я часто думаю про це: чи є крапля води в океані просто краплею, чи вона і є сам океан? Коли океан здіймає хвилю, це хвилі створюють краплі, чи це весь океан рухається як єдиний організм?

Марна боротьба: чому ми будуємо замки з піску?

Попри цю очевидну істину, наша культура побудована на протилежному принципі. Нас з дитинства вчать: «Треба боротися!», «Докладай зусиль!», «Не сиди склавши руки, роби щось!». Ми переконані, що прогрес — це результат виключно напруження і контролю. Якщо пустити все на самоплив, воно неодмінно розвалиться.

Ця патологічна потреба все контролювати перетворює наше життя на безглузду боротьбу. Ми будуємо замки з піску на березі моря, знаючи, що приплив їх змиє, але вперто продовжуємо. Ми пливемо проти шаленої течії, виснажуючи себе, хоча річка все одно несе нас у своєму напрямку.

Візьмімо, наприклад, старіння. Скільки енергії ми витрачаємо, щоб заперечити неминуче? Креми, операції, фарбування волосся — ми відчайдушно боремося з природним циклом життя. Але ж ніхто, крім тих, хто помер молодим, не уникнув занепаду тіла. Ми ростемо, наче яблука, дозріваємо, а потім розпадаємося. Це закон природи. Скільки сил можна було б зберегти, якби ми просто прийняли цей факт і дозволили змінам відбуватися?

Або минуле. Ми чіпляємося за нього, як потопаючий за камінь, проживаючи знову і знову те, що вже неможливо змінити. Цим ми «робимо» щось, але не досягаємо абсолютно нічого, крім того, що сліпо ігноруємо теперішній момент.

Мистецтво «не-діяння» (У-вей): шлях найменшого опору

Що ж робити натомість? Даосизм пропонує парадоксальну відповідь: діяти, не діючи. Цей принцип називається «У-вей». Це не означає ліниву бездіяльність. Це мистецтво досягати результатів, не докладаючи надмірних, зайвих зусиль. Це вміння делегувати роботу самій природі.

«Тому Майстер може діяти, не роблячи нічого, і вчити, не промовляючи ні слова. Речі приходять до нього, і він не зупиняє їх; речі йдуть, і він відпускає їх», — говорить «Дао Де Цзін».

Суть у-вей — це відмова від ілюзії повного контролю. Чим більше ми намагаємося все схопити, тим менше у нас шансів отримати те, що нам дійсно потрібно. Коли рибалка метушиться і нервує, він лише розлякує всю рибу. Але коли він спокійно сидить і спостерігає, риба може сама припливти до нього.

Це мистецтво використовувати будь-яку ситуацію на свою користь. Моряк, який знає напрямок вітру, не бореться з ним, а ставить вітрила так, щоб вітер сам ніс його корабель до мети. Люди, які вміють «ловити хвилю» трендів чи навіть криз, можуть досягти неймовірних результатів з мінімальними зусиллями. Вони не створюють хвилю — вони її осідлали.

Як пливти за течією, а не проти неї?

Все починається зі стану «тиші». Це не просто мовчання, а внутрішній спокій, коли ми припиняємо метушливі спроби все «розібрати по поличках» і дозволяємо пилу осісти. У такому стані ми просто спостерігаємо. І саме тоді до нас приходить інтуїція, а не вимучені надмірним мисленням рішення.

Будучи спокійними, ми стаємо гнучкими. Ми можемо адаптуватися до будь-яких обставин. Якщо ви застрягли вдома через негоду, найпростіший шлях — не злитися на долю, а зайнятися тим, що можна робити вдома. Якщо ви потрапили в затор у незнайомому місті, найлегший шлях — розслабитися і пливти в потоці машин, а не намагатися нав'язати свою волю хаосу.

Однак тут є важливий нюанс, про який я маю сказати. «Легкий шлях» не завжди є «добрим шляхом» з точки зору етики. Використовувати кризу для власного збагачення — це теж уміння пливти за течією, але чи робить це нас кращими людьми? Це питання залишається відкритим.

Довіра як ключ

Зрештою, «не-діяння» вимагає найскладнішого — довіри. Довіри до того, що навіть без нашого тотального контролю світ не розвалиться. Довіри до того, що зміни відбудуться, бо зміни і є природний стан речей.

Це схоже на те, як ми засинаємо. Ми не можемо змусити себе заснути силою волі. Навпаки, ми створюємо умови — темна кімната, тиша, зручне ліжко — і відпускаємо контроль. І сон приходить сам. Так само і з творчістю: її неможливо викликати наказом, але можна створити атмосферу, в якій вона проявиться.

Ми стаємо схожими на п'яницю в хорошому сенсі цього слова: розслабленими, м'якими, позбавленими захисних бар'єрів та опору. Ми просто дозволяємо подіям розгортатися.

Чим більше ми відпускаємо, тим більше дозволяємо Всесвіту піклуватися про нас. Це може звучати пасивно для нашої культури, одержимої дією. Але як сказав мудрий Лао-цзи: «Коли ти досягаєш бездіяльності, нічого не залишається незробленим». Можливо, в цьому і полягає найвища форма дії.

Література:

• Лао-цзи. Дао Де Цзін (Книга про Шлях і Гідність). Переклад з давньокитайської А. Маслюха. (Львів: Видавництво «Піраміда», 2006).
  (Це першоджерело, фундаментальний текст даосизму, де викладено ключові концепції Дао, У-вей (дії через не-дію) та взаємозв'язку протилежностей, які обговорюються у статті).
• Alan W. Watts. Tao: The Watercourse Way. (New York: Pantheon Books, 1975).
  (Класична робота західного філософа, який доступною мовою популяризував ідеї даосизму. Воттс блискуче пояснює концепцію Дао як природного потоку та У-вей, використовуючи яскраві метафори, подібні до річки та плавання за течією, що перегукується з основними ідеями статті).
• Кримський С.Б. Під сигнатурою Софії. (Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008).
  (Хоча ця книга українського філософа не є прямою працею про даосизм, у ній глибоко досліджуються питання людського буття, гармонії зі світом та мудрості. Роздуми про "архетипи культури" та пошук сенсу можуть слугувати українським культурним контекстом для розуміння універсальних ідей про дію, спокій та прийняття, які є центральними і в даосизмі).
• Теренс Грей (Вей Ву Вей). Fingers Pointing Towards the Moon: Reflections of a Pilgrim on the Way. (London: Routledge and Kegan Paul, 1958).
  (Праця автора, цитата якого наведена в тексті. Книга є збіркою афоризмів та коротких есе, що досліджують недвоїсту природу реальності, ілюзорність «я» як окремого діяча та ідею спонтанної дії, що виникає з порожнечі. Це джерело підтверджує цитату і поглиблює тему розчинення его в космічному процесі).