Як страх втрат заважає нам рухатися до кращого життя?

Здається парадоксальним, але одним із найнадійніших індикаторів того, що людина готова до кардинальних змін на краще, є її глибоке нещастя. Чим гіршими, заплутанішими або боліснішими є обставини, тим вища ймовірність, що будь-який крок убік виявиться кроком угору. Це не магія і не сліпий оптимізм, а статистичний принцип, відомий як «регресія до середнього». Якщо ви досягли умовного дна, будь-який рух, найімовірніше, буде спрямований до центру, до норми. Ваше життя, що лежить у руїнах, має набагато більше шансів покращитися, ніж погіршитися ще більше.

Профіль ризику та винагороди в такій ситуації повністю на вашому боці: ризик мінімальний (адже гірше вже нікуди), а потенційна винагорода — величезна.

Парадокс відчаю

Проблема в тому, що цей принцип працює і у зворотному напрямку. Чим кращим і стабільнішим є ваше життя, тим імовірніше, що будь-які зміни його погіршать. Люди, які досягли певного успіху та комфорту, інстинктивно прагнуть до стабільності. Вони намагаються «не розхитувати човен», бо розуміють: коли ти на вершині, єдиний шлях — униз. Профіль ризику кардинально змінюється: ризик стає високим, а потенційна винагорода — незначною.

Але в будь-який момент часу переважна більшість із нас не перебуває ні в глибокому відчаї, ні на вершині блаженства. Ми живемо посередині. Ми живемо життям, яке можна оцінити на тверду «четвірку з мінусом».

Пастка «четвірки з мінусом»

Життя на «четвірку з мінусом» — це територія небезпечного компромісу. Ми озираємося навколо і кажемо собі: «Так, могло б бути й краще, але ж могло бути й набагато гірше». Ми маємо роботу, яка не приносить захвату, але платить рахунки. Ми перебуваємо у стосунках, де згасла пристрасть, але залишилася звичка та взаємна повага. Ми маємо здоров'я, яке вимагає уваги, але ще не кричить про допомогу.

І саме тому, що наше життя «досить добре», ми боїмося змін. Адже оцінок нижче «4-» значно більше, ніж вище. За інших рівних умов будь-яка зміна, швидше за все, призведе до погіршення. Проте чи багато хто з нас відчуватиме справжню гордість і задоволення, проживши все життя на «чотири з мінусом»? Таке існування часто супроводжується невротичними симптомами: тривогою, апатією, легкою депресією і тим, що влучно називають «тихим відчаєм».

Виходить, що не ризикувати — це теж ризик. Життя на «4-» насправді може бути небезпечнішим, ніж життя на «2+». Гострий біль мотивує. Людина, яка страждає, набагато частіше наважується на рішучі дії, а будь-які дії, як ми вже з'ясували, найімовірніше, виправлять ситуацію.

Життя заради вигоди проти життя заради уникнення втрат

Життя, оцінене на «двійку», змушує шукати вигоду. Життя на «четвірку з мінусом» змушує уникати втрат. І це фундаментальна різниця. Страх, що все може стати гіршим, утримує нас на місці. І цей страх цілком обґрунтований. Але правда й у тому, що бездіяльність гарантує, що ситуація ніколи не покращиться.

Це схоже на гру в блекджек, коли у вас на руках 16 очок. Ви знаєте, що, взявши ще одну карту, ви, швидше за все, програєте. Але якщо ви зупинитеся, є велика ймовірність, що дилер вас переграє. Це невигідна, патова позиція, де будь-який вибір здається поганим.

Мета — прожити життя, на яке можна буде озирнутися без жалю. А досягти цього, постійно обираючи безпеку «четвірки з мінусом», неможливо. Життя, що викликає захоплення, завжди вимагає сміливих, ризикованих і часом нетрадиційних рішень.

Зрештою, хто не ризикує, той не здобуває перемог. Остерігайтеся життя, яке є просто «досить хорошим».

Література:

• Daniel Kahneman, Thinking, Fast and Slow (українською: Мислення швидке й повільне, видавництво «Наш Формат»).
  (У цій фундаментальній праці нобелівський лауреат Даніель Канеман детально описує концепцію «уникнення втрат» (loss aversion) — схильність людей набагато гостріше реагувати на потенційні втрати, ніж на еквівалентні здобутки. Це прямо пояснює, чому людина в «досить хорошій» ситуації боїться ризикувати, адже страх втратити те, що є, значно сильніший за бажання отримати щось краще).
• Nassim Nicholas Taleb, Antifragile: Things That Gain from Disorder (українською: Антикрихкість. Про (не)вразливе у реальному житті, видавництво «Наш Формат»).
  (Талеб вводить поняття «антикрихкості» — властивості систем, які не просто витримують хаос, а й стають кращими завдяки йому. Ця ідея перегукується з тезою статті про те, що глибока криза («життя на Д+») може стати потужним каталізатором для позитивного росту і розвитку, на відміну від крихкої стабільності «життя на Б-»).
• Irvin D. Yalom, Existential Psychotherapy (російською: Экзистенциальная психотерапия).
  (Ця книга досліджує фундаментальні «данності» людського існування: смерть, свободу, ізоляцію та безглуздість. Ялом показує, як уникнення ризику та відмова від свободи вибору (що характерно для «життя на Б-») призводить до екзистенційної тривоги та почуття непрожитого життя, того самого «тихого відчаю», про який йдеться у статті).
• Стівен Гайз, Звичка на один крок. Перетворіть своє життя з мінімальними зусиллями (видавництво Vivat).
  (Хоча ця книга фокусується на формуванні звичок, її центральна ідея про «мінімальні кроки» може бути корисною для тих, хто застряг у пастці «досить хорошого». Вона пропонує практичний підхід до змін, який не вимагає величезних ризиків, але дозволяє повільно і впевнено рухатися до кращої версії свого життя, долаючи параліч від страху).