Чому ми так одержимі романтикою, і чим це нам загрожує?

Чи помічали ви, як часто ми говоримо про кохання, ніби це — єдина справжня мета в житті? Ми шукаємо «свою половинку», мріємо про ідеальні стосунки, і вся наша культура, здається, підтримує цю ідею. Але я хочу на мить зупинитися і поставити незручне запитання: а що, як романтичні стосунки — це не все?

Подорожуючи світом, я бачила, наскільки різними можуть бути пріоритети. У деяких азійських культурах найглибший зв'язок — це зв'язок із предками. У Латинській Америці неймовірну вагу мають стосунки між батьками та дітьми. У корінних народів найважливішим є зв'язок з племенем та природою. А в нашому суспільстві на п'єдестал зведено романтичне кохання. Ми настільки звикли до цієї думки, що перестали її помічати. Ми потрапили в пастку, нав'язану культурою, родиною, суспільством.

Коли ми ідеалізуємо один вид стосунків, ми неминуче знецінюємо інші. І найбільша проблема сучасного світу — це саме ідеалізація романтики. Вона стає пріоритетом, а все інше — дружба, родинні зв'язки, спільнота — відходить на другий план, а часом і зовсім відкидається. Це створює в душі своєрідний голод. Це заважає нам будувати здорові стосунки та бачити ті ресурси, які нас оточують.

Звідки взялася ця ідея? Історична ілюзія

Може здатися, що прагнення до парних стосунків — це щось глибоко еволюційне, і в цьому є частка правди. Але ідея шлюбу, заснованого на романтичному коханні, насправді дуже молода.

Протягом тисячоліть шлюб був прагматичною угодою. Коли людство перейшло до осілого, аграрного способу життя, виникло питання власності. Шлюб став інструментом для встановлення соціального порядку. Його головною метою було прив'язати жінку до чоловіка, щоб гарантувати, що його спадкоємці — це справді його біологічні діти. Людей одружували з практичних міркувань, які стосувалися виживання, статусу та добробуту родин. Про кохання мова майже не йшла.

Все змінилося, коли людство загалом вирішило базові питання виживання. Чим безпечнішим і більш розвиненим ставало суспільство, тим більше змінювалися пріоритети. Коли вам більше не потрібно думати, чи буде завтра їжа на столі, або чи захистить вас партнер від небезпеки, фокус зміщується. На перший план виходять емоційні потреби: «Мені не вистачає розуміння», «Я хочу відчувати, що про мене піклуються», «Я хочу кохати і бути коханим».

Так, з часом, у міру того, як суспільство розв'язувало проблеми виживання, любов стала головним пріоритетом у стосунках. Іронічно, але якщо людина знову потрапляє в умови, де на кону стоїть виживання, питання кохання знову відходить на другий план.

Протягом століть нас переконували — через релігію, уряд, освіту та мистецтво — що шлюб і романтичний зв'язок є найважливішими стосунками в житті. Нас навчили, що саме в них ми можемо і повинні задовольняти всі свої найглибші потреби.

Пастка сучасності: чому один партнер не може бути всім

І це підводить нас до головної проблеми. Ми віримо, що лише в романтичних стосунках можна отримати близькість, єдність, увагу, відчуття власної важливості та безпеки. Ми переконані, що друг може зрадити, батьки не зрозуміють, але романтичний партнер — це та людина, яка зобов'язана бути поруч і задовольняти наші потреби.

Чому ми так думаємо? Бо суспільство каже нам: якщо ти не є головним пріоритетом для свого партнера, то щось не так. Це створює шалений тиск. Ми відчуваємо себе в безпеці, тільки коли знаходимо «свою людину», бо інакше боїмося, що будь-хто інший у її житті (друзі, батьки) завжди обере свого партнера, а не нас. Ми не можемо покластися на них. Цей страх змушує нас відчайдушно шукати власні романтичні стосунки, щоб нарешті відчути себе захищеними.

Особливо гострою ця проблема стає для тих, хто не отримав достатньо любові та прийняття від батьків у дитинстві. Романтичні стосунки починають здаватися тим самим зціленням, можливістю нарешті отримати те, чого так не вистачало.

Але в цій фіксації є величезна небезпека. Коли ми знаходимо партнера, ми покладаємо на нього весь тягар наших очікувань. Ми кажемо: «Ось ти. Тепер ти маєш зробити мене щасливою, задовольнити всі мої потреби, заповнити всі мої внутрішні порожнечі».

Але це неможливо. Одна людина не може бути для нас усім.

Це прямий шлях до розчарування, болю та взаємних образ. Це несправедливо і щодо партнера, і щодо нас самих. Ми вимагаємо неможливого, а потім дивуємося, чому стосунки руйнуються під вагою цих вимог.

Недооцінене багатство: сила інших стосунків

Що ж робити? Потрібно розширити своє бачення. Зрозуміти, що будь-які стосунки — це, по суті, взаємовигідна угода, симбіоз. І це не цинічно, а чесно. Кожні стосунки задовольняють певні потреби та бажання.

Ваш романтичний партнер — це не все. Він не є вашою єдиною надією на щастя та безпеку. Багато потреб, які, як вам здається, може задовольнити лише він, насправді не залежать від романтики.

Потребу в інтелектуальній бесіді може задовольнити колега чи друг. Потребу в турботі та підтримці — сестра або мама. Потребу у веселощах та пригодах — компанія друзів. Коли ми це усвідомимо, ми перестанемо дивитися на світ крізь вузьку щілину романтичних очікувань. Ми побачимо неймовірне багатство ресурсів, які існують навколо нас.

Ми почнемо цінувати людей у нашому житті за те, що вони справді можуть нам дати, а не за те, що ми від них вимагаємо. Наприклад, Олена може бути чудовим другом для глибоких розмов про мистецтво, але не варто чекати від неї допомоги з ремонтом. А от сусід Андрій, з яким у вас немає глибокого емоційного зв'язку, може бути незамінним, коли треба щось полагодити.

Це звільняє не лише нас, а й людей навколо. Вони перестають відчувати тиск, що повинні відповідати нашим ідеалам. І ми самі починаємо краще розуміти, що хочемо давати іншим, яку роль у цьому симбіозі хочемо відігравати.

Кожна людина і кожні стосунки у вашому житті мають неймовірну цінність. Питання лише в тому, чи готові ви її побачити? Чи готові ви розпізнати цей ресурс, скористатися ним і отримати від нього справжнє живлення?

Література:

• Coontz, Stephanie. Marriage, a History: How Love Conquered Marriage. (Книга детально досліджує, як шлюб еволюціонував від прагматичного союзу для забезпечення власності та соціального статусу до сучасного ідеалу, заснованого на любові та особистому щасті. Це підтверджує тезу статті про історичну новизну романтичного шлюбу).
• Фромм, Эрих. Искусство любить. (Класична праця, в якій Фромм стверджує, що любов — це не просто почуття, а мистецтво, що вимагає знань і зусиль. Він розрізняє різні види любові (братську, материнську, еротичну), що підкреслює ідею статті про цінність різноманітних форм людських зв'язків, а не лише романтичних).
• Perel, Esther. Mating in Captivity: Unlocking Erotic Intelligence. (Хоча книга зосереджена на еротиці в довготривалих стосунках, Перель глибоко аналізує сучасний парадокс: ми вимагаємо від одного партнера одночасно безпеки, стабільності, пристрасті та новизни. Це ілюструє тезу про надмірні очікування, які ми покладаємо на романтичні стосунки).