Осмислення та усвідомлення смерті як два різні поняття
Процеси осмислення та усвідомлення дітьми смерті: психологічний аспект
Процеси осмислення та усвідомлення - родом із психологічної теорії, і стосуються царини свідомого ставлення особистості до суспільних вимог. Згідно із визначенням І. Д. Беха, ставлення це не лише термін, це – ключовий процес формування і розвитку особистості, бо саме через цю категорію «розкривається становлення смислового зв’язку, єдності людини і світу, самого змісту цієї єдності: чи буде вона морально-конструктивною, чи деструктивною» [1, c. 8]. Також, для подальшого розвитку дослідження, потребує уточнення розуміння смислу, осмислення та усвідомлення дітьми смерті близької людини в контексті питання дітей: «А який смисл у дії (в нашому випадку, смерті)». Тому робочим терміном обираємо дефініцію Р. Павелківа: «… смисл (мети, обставин дії чи самої діяльності) є відображуване психікою суб’єкта відношення (зв’язок) між ціллю (обставинами чи діяльністю) і задоволенням потреби, заради якої здійснюється діяльність» [1, c. 12].
У розвитку дитини процеси осмислення та усвідомлення смерті розрізняються: кожен із них має свою психологічну природу, часові межі й функціональне значення. Дослідження щодо розуміння смерті дітьми зазвичай зосереджуються на вікових стадіях когнітивного та емоційного розвитку дітей. Наприклад, представники англійської психоаналітичної школи вважають, що вивчення психологічного світу дитини необхідно розпочинати не з едипального віку, коли у дітей у віці 2,5-3 роки прокидається генітальна чутливість, а з моменту їхнього зародження, коли вони знаходяться ще у материнському лоні. Тому народження сформований ембріон сприймає як акт смерті: він жив у материнському організмі, який раптом його виштовхує. Так виникає і перше уявлення про смерть – малюк не хоче народжуватися, він плаче, але все дарма [2, c. 214]. Дитина з’являється на світ. Людство передає з покоління в покоління метафоричне висловлювання «від колиски до могили – один крок», підкреслюючи цим короткочасність та швидкоплинність життя. В екзистенційній перспективі цей «крок» символізує тонку межу між народженням і смертю, а стоїки, Ж.-П. Сартр, М. Гайдеґґер формуватимуть ідею «людина має жити так, ніби смерть - поруч».
У контексті дитячої психології, дитячого горювання, ця фраза актуалізує очевидне – як рано дитина зіштовхується з темою смерті. Дати дітям наперед підготовлені пояснення про смерть означає зробити меншим їхній досвід скорботи. Так, діти з 4-літнього віку наділені властивістю осмислювати факти смерті, але однієї інформації, якою якісною та досконалою вона не була б, недостатньо. Дітям необхідна можливість досліджувати почуття, викликані смертю близької людини, для того, щоб повірити фактам і прийти самим до пояснення того, що вони означають. Психотерапевти часто просять у своїх пацієнтів: «Назви свою емоцію на ім’я». Це той самий випадок – діти мають право знати факт і самим обрати ім’я своїм емоціям.
Ключові субкомпоненти поняття смерті
У психотерапевтичній практиці прийнято виокремлювати ключові субкомпоненти поняття смерті, що відображають різні аспекти когнітивного осмислення цього явища [3, c. 215], зокрема:
- Ірреверсивність (від лат. irreversibilis - такий, що не повертається; незворотність, остаточність) - ключове поняття у дослідженнях дитячого осмислення смерті; усвідомлення того, що смерть є кінцевим і незворотним процесом. Таке розуміння допомагає уникати міфів, евфемізмів та плутанини, які лише поглиблюють тривогу (наприклад, «він пішов спати» - може викликати страх засинання);
- Універсальність - розуміння, що всі живі істоти рано чи пізно помирають;
- Особистісна смерть - здатність усвідомити, що смерть стосується також і самого себе;
- Неминучість - переконання, що смерть є обов’язковим завершенням життя кожного організму;
- Припинення (нефункціональність) - розуміння того, що після смерті припиняються всі фізіологічні та психічні функції;
- Причинність - усвідомлення того, що смерть має фізіологічні причини, пов’язані з порушенням або зупинкою життєво важливих функцій організму;
- Непередбачуваність - розуміння того, що точний час настання смерті неможливо передбачити.
Усвідомлення смерті дітьми - це складний психологічний процес, який розвивається в залежності від віку, когнітивних та емоційних можливостей дитини, а також соціокультурних факторів. Це усвідомлення змінюється з часом і залежить від багатьох чинників, включаючи досвід втрати, особисті переживання та навчання через спостереження за іншими людьми та навколишнім світом. Науково цю тезу А. Гурвіч обгрунтовує так:
«Усвідомлювати об’єкт означає усвідомлювати у теперішньому досвіді об’єкт як такий самий, яким його усвідомлювали в попередньому досвіді; і як такий самий, усвідомлення якого можна очікувати в майбутньому досвіді; як такий самий, який, узагальнюючи, можна усвідомлювати в незліченному числі презентувальних актів» [4, c.15].
Іншими словами, усвідомлення смерті передбачає абстрактного розуміння смерті, і тут на перший план виходять початки філософських питань. Це може бути періодом екзистенційного пошуку, коли дитина починає розмірковувати про сенс життя і свій власний кінець. Підлітки вже здатні повністю осмислювати смерть як об’єктивну реальність, що є частиною існування людини, і можуть активно розмірковувати про її значення в житті.
Застосування когнітивного підходу до вивчення дитячих уявлень про смерть дало змогу стандартизувати методики дослідження й окреслити чіткі критерії для визначення рівня розуміння феномену смерті. Завдяки цьому науковці змогли зіставляти дані між різними віковими групами та культурними контекстами. Однак, незважаючи на високу аналітичну цінність такого підходу, його також критикують за ігнорування емоційного, соціального та культурного контекстів переживання смерті. Так, суто когнітивна модель не враховує, як впливають на уявлення дитини про смерть її особистий досвід утрати, релігійні вірування, традиції, родинне оточення та медіа. Це спричинило появу комплексних підходів, що поєднують когнітивні, емоційні та соціокультурні компоненти у вивченні концепту смерті у дітей.
Список використаної літератури:
- Павелків Р. Розвиток моральної свідомості та самосвідомості у дитячому віці. Рівне : Волинські обереги, 2004. 247 с.
- Pribram K. H. Languages of the brain: Experimental paradoxes and principles in neuropsychology. New Jersey: Prentice-hall, 1975. 464 p.
- Akgul H., Seydoogullari S. U. Perception of the concept of death among children, young and older people and the comparison of these perceptions : a qualitative study. TUARA: The Universal Academic Research Journal. 2023. 6 (4). P. 213 - 228.
- Гурвіч А. Щодо інтенційності свідомості / пер. з англ. А. Вахтеля. Філософська думка. 2015. № 5. С. 14 – 29.
