Аналіз проблеми смерті в розрізі соціально-психологічних аспектів

Аналіз проблеми смерті в розрізі соціально-психологічних аспектів у швидко змінюваних російсько-українською війною щоденних реалій набуває принципової актуальності, особливо випробування українців осмисленням та усвідомленням масового досвіду втрати для дітей. У зв’язку з цим розгортаються дослідницькі ініціативи, орієнтовані на психоедукацію, психологічну підтримку, а також формування безпечних мовних практик для пояснення смерті у родинному та освітньому середовищі. Очевидною є потреба в розробці адаптованих інструментів діагностики уявлень про смерть у дітей з урахуванням національного, культурного та воєнного контекстів. Тим паче, як зазначають науковці Томчук М. І., Яцюк М.В. : «бракує науково обґрунтованого підходу щодо психологічного супроводу дітей, які втратили батьків. У науковій літературі проблема переживання і усвідомлення дітьми смерті близьких не отримала належної уваги, в той час як критична соціально-політична ситуація в країні, щоденні загибелі людей зумовлюють особливу актуальність розробки системи соціальнопсихологічного супроводу дітей, які переживають втрату рідних» [1, c.4].

Сучасна теорія набуття інформації крізь призму осмислення та усвідомлення ґрунтується на концепції інтуїтивного (несвідомого) прагнення до знання як вродженої потреби до поліпшення. Процес розуміння як складової мислення, є когнітивним багатоступеневим процесом, базовою основою якого є сприйняття й усвідомлення. Проблема осмислення, усвідомлення особистістю одержаного досвіду «повинна розглядатися у взаємозв’язку когнітивної активності з емоційними процесами, які обумовлені внутрішніми сенсорними механізмами», бо, наприклад, процес осмислення – процес виникнення суб’єктивних відчуттів [2, c. 44- 46]. Важко достеменно перевірити й уніфікувати результати, яких досягають діти в процесі осмислення та прийняття смерті близької людини. Адже всі ці процеси стосуються внутрішнього світу дитини- її свідомості - й завжди потребують урахування того, якою ми уявляємо модель поведінки дитини, які робимо прогнози щодо її наслідків, наскільки спостерігаємо здатність до самоконтролю та усвідомлення подій у зовнішньому і внутрішньому середовищі. Мисленнєві дії дитини часто виходять за межі звичних уявлень про мислення, потребуючи не лише творчого підходу, а й глибокого розуміння. Причому це розуміння не є продуктом суто раціонального мислення — воно обов’язково включає емоції, переживання та стосунки. Інакше кажучи, розуміє не мислення, а психіка» [3, c.16].

Перші спроби дослідити дитяче розуміння смерті були здійснені в межах психоаналітичної традиції. Психоаналітики застосовували здебільшого описові відкриті інтерв’ю та проективні методи (малювання, створення оповідань), щоб дати дітям змогу вільно висловлювати свої уявлення про смерть. У центрі уваги цих досліджень була переважно емоційна реакція дітей на смерть, а також спроби оцінити їхні уявлення про це явище. Відтак було зроблено висновок, що обмежене розуміння та сприйняття смерті у дітей зумовлене їхньою емоційною незрілістю, а також що неправильні уявлення про смерть можуть підсилювати дитячу тривожність [4, c. 214].

Нова хвиля наукових досліджень почала більш системно аналізувати когнітивні аспекти дитячого розуміння смерті. Варто зазначити, що окремі ранні дослідники вже тоді припускали, що джерелом помилкових уявлень дітей є їхня неспроможність сприймати смерть як біологічне явище. Особливу роль у формуванні дитячого уявлення про смерть у XXI ст. відіграють медіа та цифрові технології. Мультфільми, відеоігри, соціальні мережі та навіть освітні YouTube-канали часто містять образи смерті або пов’язані з нею теми. З одного боку, ці ресурси можуть слугувати інструментами нормалізації та пояснення, допомагаючи дітям краще зрозуміти природу життя та його завершення (наприклад, смерть персонажа в мультиплікаційному сюжеті може дати змогу дитині емоційно адаптуватися до ідеї втрати). З іншого боку, надмірна або неправильно подана візуалізація смерті (наприклад, її романтизація чи баналізація) здатна формувати спотворене уявлення про її суть, що ускладнює процес реального емоційного прийняття втрати. Дослідження показують, що діти, які мають частий контакт із віртуальними образами смерті, можуть демонструвати знижену емоційну чутливість або, навпаки, підвищений рівень тривожності, залежно від контексту подачі.

Зрештою, смертність у сучасної дитини досить часто осмислюється через «цифровий» простір. Українська культурогиня О. Івашина чітко розмежовує поняття такого осмислення як ненормального «… нібито нормального» медіадискурсу поп-спільноти, чи спільноти поп-смаку. Підвищена зацікавленість у масмедіа випадковою смертю достеменно заповнює брак уваги до смерті природної, – власне усвідомлення її невідворотності для кожної людини» [5, c.17]. Людство не перестає дивувати у пошуках способів культури увіковічнення пам’яті. У статті японських науковців Дайсуке Уріу та Шун Аріма «Проектування віртуальних похоронів як дизайнерської фантастики: Дослідження ритуалів пам’яті найближчого майбутнього» [6] повністю викладена методика проведення віртуальних похорон. Інтегруючи естетичні образи з реалістичними роздумами, проект покликаний поглибити розуміння того, як цифрове середовище впливає на культуру вшанування пам’яті та сприятиме виздоровленню травмованих горем та втратою.

Католик Г. В. та Сульківська М. М. влучно окреслюють проблему певної «покинутості» батьків у боротьбі за цілісність світогляду та психіки дітей, уражених смертю близької людини. Автори зазначають, що на сьогодні, ймовірно, не існує уніфікованих і стандартизованих моделей терапевтичної чи опікунської підтримки, здатних повністю усунути дитячі страждання, так само як і немає загальновизнаних освітніх програм, що забезпечують фахову психотерапевтичну підготовку саме в цій специфічній сфері [7, c. 215]. Більш того, «вся інформація щодо відношення досліджуваних до життя та смерті носить суто суб’єктивний характер. З цього постає питання про вірогідність та надійність отриманих даних» [8, c. 133]. Практика засвідчує, що «частина ж людей продовжує жити й не усвідомлює, що їх поведінка, емоційні зміни та прийняті рішення під впливом негативних думок, що заважають нормальному функціонуванню, – результат непережитої втрати. Тому люди з ускладненою реакцією на втрату залишаються недіагностованими, чи хибно діагностованими за такими станами та розладами, як великий депресивний розлад, посттравматичний стресовий розлад, спектр тривожних розладів або їх комбінації» [9, c. 13].

Список використаної літератури:

1. Томчук М. І., Яцюк М. В. Соціально-психологічна підтримка дітей, які переживають батьківську втрату: навч.-метод. посібник. Вінниця, 2016. 58 с.
2. Ємельянова Т. Про формування когнітивних здібностей сприйняття й усвідомлення як базових складових процесурозуміння в навчальному процесі. Педагогічні науки : теорія, історія, інноваційні технології. 2018. № 8 (82). С. 42 – 51.
3. Акімова Н. Теорії розуміння в сучасній психології. Психологічні перспективи. 2018. Вип. 32. С. 10 – 22.
4. Akgul H., Seydoogullari S. U. Perception of the concept of death among children, young and older people and the comparison of these perceptions : a qualitative study. TUARA: The Universal Academic Research Journal. 2023. 6 (4). P. 213 - 228.
5. Козачинська В. У «міжтінні» Танатоса (ще одна спроба осмислення смерті). Філософська думка. 2007. № 1. С. 15 – 35.
6. Daisuke Uriu, Shun Arima. Designing Virtual Funerals as a Design Fiction: A Film-Based Exploration of Near-Future Memorial Rituals. CHI 2025: CHI Conference on Human Factors in Computing Systems. URL : https://www.researchgate.net/publication/391240061_Designing_Virtual_Funerals_as_a_Design_Fiction_A_Film-_Based_Exploration_of_Near-_Future_Memorial_Rituals
7. (Reference 7 seems to be missing from the provided text, but its citation [7, c. 215] is present. A placeholder is added.)
8. (Reference 8 seems to be missing from the provided text, but its citation [8, c. 133] is present. A placeholder is added.)
9. (Reference 9 seems to be missing from the provided text, but its citation [9, c. 13] is present. A placeholder is added.)