Про вибір і втрату
В моментах вибору ми інколи зустрічаємося зі своїм внутрішнім конфліктом, а саме із конфліктом потреб. Ми можемо прагнути стабільності, і водночас хотіти щось змінити; шукати безпеки, але й водночас не втрачати свободи. Вибираючи щось одне, ми маємо дозволити собі відпустити інше. А це вже про сум, про горювання, про відмову від можливостей.
Саме через небажання втрачати ми часто застрягаємо. Стан "невибору" здається безпечнішим: не обираючи, ми нібито нічого тоді не втрачаємо. Але насправді — втрачаємо повноту та насиченість життя. Ми метушимося між варіантами, не дозволяючи собі бути в жодному з них повністю. Не давши собі часу відплакати необране, інколи тоді навіть зроблений вибір не приносить нам радості, бо ми залишаємо в собі невидимий простір для «а що якби».
Психіка вимагає часу, щоб попрощатися. Процес відпускання — це не лише про рішення, це про емоційне дозрівання до цього. Іноді для того, щоб по-справжньому прожити втрату якоїсь важливої можливості, хочеться тимчасово виїхати в гори, поїхати до моря, побути в лісі — залишитися на самоті, дати собі час посумувати...інколи поридати навзрид.
Але пройшовши це — настає легкість. І в душі та серці відкривається місце для того, що нам важливо обрати. І ми нарешті можемо бути в своєму виборі повністю присутніми та відчувати умиротворення.
Круто, коли ми маємо можливість дозволити собі і те, й інше без втрат. Коли є можливість купити відразу 2 сукні; взяти до себе всіх 4-х собак, які живуть десь біля дороги і голодні; і навіть купити відразу 2 автомобіля, які сподобалися. Але там, де йдеться про життєво важливе — стосунки, робота, ідентичність— вибір завжди включає глибоку роботу із собою. Іноді нам доводиться прощатися не лише з людьми чи можливостями, а й з уявленнями про себе, про те, ким ми могли б бути в іншому сценарії.
Бувають моменти, коли вибір зробити так складно, що здається неможливо. Тоді варто не тиснути на себе, а зробити крок убік. Побути в паузі. Повернутися до себе. Бо справжній вибір народжується не з примусу, а з внутрішньої готовності — в тиші, в контакті із собою, з тим, що для вас важливо насправді.
Але мені здається, що навіть перебування у стані «між» — це теж вибір. І, можливо, саме він зараз — найкраще, що ви можете для себе зробити. Бо психіка ніколи не помиляється: вона завжди шукає найкращий спосіб вижити, зберегтися, зростати.
