Сила духу: як знайти мету, навіть коли здається, що все втрачено

Уявіть собі ранок. Ви розплющуєте очі, і перша думка, яка спалахує у свідомості: «Навіщо?». Навіщо вставати з ліжка, йти на роботу, яка давно не приносить радості, заробляти гроші, щоб купувати речі, які лише на мить приглушують дивне відчуття порожнечі. Навколо вирує життя, вітрини магазинів сяють, стрічки соцмереж рясніють успіхом та розвагами, а всередині — тиша. Гнітюча, важка тиша, отруєна питанням «Який у цьому всьому сенс?».

Цей стан, цей «екзистенційний вакуум», як назвав його австрійський психіатр Віктор Франкл, до болю знайомий багатьом у сучасному світі. Ми живемо в епоху відносного миру та небаченого комфорту, але чомусь все частіше почуваємося загубленими. Здається, ми не можемо порівнювати свої проблеми з тим, що пережили люди в минулому. Але, як не дивно, питання, що мучать нас, залишаються тими самими: відсутність мети, безнадія, безглуздість.

Що ж рухає людиною? Найчистішу, найжорстокішу відповідь на це питання Франкл знайшов у місці, де людське життя не вартувало нічого — у нацистському концентраційному таборі.

Пекло на землі: коли відбирають усе

Протягом трьох років Віктор Франкл був в'язнем у чотирьох різних таборах смерті. Він на власні очі бачив, як людину позбавляють усього: дому, сім'ї, майна, імені, гідності. Голод, хвороби, рабська праця та щоденна загроза смерті стали буденністю. В'язні перетворилися на безлику отару, яку били та принижували не лише садисти-охоронці з СС, а й так звані «капо» — в'язні, які пішли на співпрацю з нацистами заради привілеїв і часто були жорстокішими за своїх господарів.

У цьому пеклі, де смерть здавалася єдиним визволенням, за що можна було триматися? Коли всі свободи відібрано, чи залишається хоч якась причина не здаватися?

Франкл помітив, що в'язні чітко розділилися на два табори. Ті, хто втратив будь-яку надію, хто вирішив, що «від життя більше нічого чекати», швидко згасали. Їхній організм ставав вразливим до хвороб, а дух — до відчаю. Вони просто лягали і вмирали. Франкл розповідав історію про чоловіка, якому наснилося, що війна закінчиться 13 березня 1945 року. Цей сон давав йому неймовірну надію та сили. Але коли цей день настав і нічого не сталося, його імунітет немов вимкнувся. Наступного дня він захворів на тиф і невдовзі помер. Його вбило не стільки захворювання, скільки нищівне розчарування та втрата сенсу.

Але були й інші. Ті, хто попри все чіплявся за життя. Що їх відрізняло? Вони мали мету. Вони знаходили сенс у своїх нелюдських стражданнях. Сам Франкл, будучи лікарем, бачив свій обов'язок у тому, щоб таємно допомагати хворим в'язням. Одного разу, коли йому випала нагода втекти, він відмовився від неї, щоб залишитися зі своїми пацієнтами. Його рухала не жага до свободи, а мета, яка була важливішою за власне життя.

Остання свобода, яку неможливо відібрати

Спостерігаючи за цим, Франкл дійшов приголомшливого висновку. Навіть у найжахливіших умовах, де, здавалося б, немає жодного вибору, у людини залишається «остання з людських свобод».

Ми, хто жив у концентраційних таборах, пам’ятаємо людей, які ходили по бараках, втішаючи інших, віддаючи свій останній шматок хліба. Можливо, їх було небагато, але вони є достатнім доказом того, що в людини можна забрати все, крім одного: свободи вибирати своє ставлення до будь-яких обставин, вибирати свій власний шлях.

Садист-охоронець, який знущався з беззахисних, і в’язень, який ділився останнім шматком хліба, — обидва робили свій вибір. Ми не завжди можемо контролювати те, що відбувається з нами, але ми завжди можемо обирати, як на це реагувати. І саме ця свобода вибору робить наше життя осмисленим.

Екзистенційна порожнеча: чому ми женемося не за тим?

Повернімося до нашого часу. Чому ж ми, маючи незрівнянно більше свободи та можливостей, так часто відчуваємо порожнечу? Франкл вважав, що гонитва за задоволеннями, статусом, владою чи грошима — це лише спосіб втекти від цієї порожнечі. Це дешеві замінники справжнього сенсу.

Особливо популярною є гонитва за «щастям». Нам ніби наказують бути щасливими, думати позитивно, транслювати «лише хороші вібрації». Але Франкл попереджав: у щасті самому по собі немає нічого поганого, але воно не може бути метою. Щастя — це наслідок. «Людина повинна мати причину, щоб «бути щасливою». Як тільки ця причина знайдена, людина автоматично стає щасливою», — писав він.

Те ж саме стосується й успіху. Якщо постійно думати про успіх, гнатися за ним, він вислизатиме з рук. Але якщо присвятити себе справі, яка має для вас значення, успіх може прийти сам по собі, як побічний ефект вашої відданості. Отже, в основі всього лежить сенс. Його наявність веде до щастя та реалізації, а його відсутність — до відчаю та безцільної гонитви за сурогатами.

Три шляхи до сенсу: як його виявити, а не вигадати

Добре, але як знайти цей сенс? Франкл підкреслював: не існує універсального сенсу життя для всіх. Це як питати у шахового чемпіона, який хід є найкращим у світі. Немає такого ходу. Все залежить від конкретної ситуації на дошці та від супротивника. Так само і сенс — він унікальний для кожної людини в кожний конкретний момент її життя. Ми не можемо його вигадати, але можемо його відкрити. Франкл запропонував три основні шляхи для цього:

1. Створюючи щось або роблячи вчинок. Це шлях дії. Коли ми щось даємо світові: пишемо книгу, будуємо дім, створюємо винахід, допомагаємо іншим вирішити їхні проблеми. Це не обов’язково має бути щось грандіозне. Навіть найменший добрий вчинок, зроблений для когось, може наповнити життя глибоким змістом.
2. Переживаючи щось або зустрічаючи когось. Це шлях почуттів. Коли ми щось беремо від світу. Це може бути зв'язок з іншою людиною, любов. Франкл вважав, що по-справжньому зрозуміти іншу людину в її унікальності можна лише через любов. Це може бути споглядання краси природи, захоплення витвором мистецтва. Це вміння бачити добро, істину і красу навколо.
3. Через ставлення, яке ми обираємо до неминучих страждань. Це найскладніший, але і найглибший шлях. Коли ми опиняємося в ситуації, яку не можемо змінити, — невиліковна хвороба, втрата близької людини, непереборні обставини, — перед нами постає виклик змінити себе. Франкл розповідав про літнього лікаря, пана Олексія, який прийшов до нього у глибокій депресії після смерті дружини. Франкл не став давати йому порад. Замість цього він запитав: «Скажіть, що б сталося, якби ви померли першим, а ваша дружина залишилася б жити?» Лікар відповів: «О, для неї це було б жахливо, вона б так страждала!». Тоді Франкл м'яко зауважив: «Бачите, вона уникла цих страждань, і саме ви врятували її від них. Тепер ви платите за це ціну — живете і сумуєте за нею». У цю мить страждання лікаря набули сенсу. Це була жертва, принесена з любові до дружини. Він перетворив свою біду на внутрішню перемогу.

Філософію Віктора Франкла можна підсумувати однією думкою: наше життя не визначається обставинами, якими б жахливими вони не були. Воно визначається нашими рішеннями. Звинувачувати минуле, батьків чи суспільство — це шлях у нікуди. Це вибір стати іграшкою в руках долі. Але у нас завжди є можливість знайти те, заради чого варто жити.

І як казав Фрідріх Ніцше, чиї слова так любив цитувати Франкл: «Той, хто має «навіщо» жити, може витримати майже будь-яке «як»».

Література

• Франкл, Віктор. Людина в пошуках справжнього сенсу. (Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2016).
  (Це ключова праця Віктора Франкла, в якій він описує свій досвід у концентраційних таборах і викладає основи логотерапії. Книга є прямим джерелом для більшості ідей, викладених у статті, зокрема про поділ в’язнів, останню свободу та пошук сенсу в стражданнях.)
• Frankl, Viktor. The Will to Meaning: Foundations and Applications of Logotherapy. (New York: Penguin Books, 2014).
  (У цій книзі Франкл більш академічно та детально розглядає теоретичні основи логотерапії. Вона підтверджує та розширює концепції, згадані в статті, такі як «екзистенційний вакуум» та три шляхи знаходження сенсу: через творчість, переживання та ставлення до долі.)
• Ялом, Ирвин. Экзистенциальная психотерапия. (Москва: Класс, 2014).
  (Робота відомого екзистенційного психотерапевта Ірвіна Ялома, в якій він аналізує ключові проблеми людського існування: смерть, свободу, ізоляцію та безглуздість. Ялом часто посилається на Віктора Франкла, розглядаючи його ідеї в ширшому контексті екзистенційної думки, що підтверджує академічну вагу та актуальність піднятих у статті питань.)