Як котячий спокій може стати ліками проти людської тривоги

Більшість із нас схильні вважати себе вершиною еволюції. Ми наділені інтелектом, здатністю до складних емоцій і, що найважливіше, моральним компасом. Ми розрізняємо добро і зло, правильне і неправильне, і постійно прагнемо приборкати свої тваринні інстинкти, щоб стати кращими. На цьому тлі коти здаються створіннями з іншого всесвіту — байдужими, відстороненими, зацікавленими лише у власному комфорті. Вони не обтяжують себе думками про покращення світу чи самовдосконалення.

Але чи справді ця байдужість є ознакою безсердечності та аморальності? Можливо, ми, у своїй людській зарозумілості, просто не з того боку дивимося на котячу природу? Філософ Джон Грей у своїй книзі «Філософія котів» припускає, що саме в цій відстороненості криється глибока життєва мудрість, якої нам так бракує.

Мораль за рецептом проти етики від природи

Ми, люди, живемо у світі правил. Нашу етику формують релігія, філософія, суспільні норми. Нам потрібні зовнішні інструкції, щоб зрозуміти, як жити «правильно». Котам це не потрібно. Їхня етика, або філософія, якщо хочете, вроджена. Вони інстинктивно знають, як бути котами, і цього для них цілком достатньо для повноцінного життя.

Джон Грей розповідає повчальну історію про свого знайомого філософа. Той із гордістю запевняв, що переконав свого кота стати вегетаріанцем. Він щиро вірив, що його вихованець свідомо обрав шлях відмови від м'яса з моральних міркувань. Реальність виявилася прозаїчнішою: кіт слухняно їв вегетаріанський корм удома, а потім доповнював свій раціон, полюючи на мишей та птахів у дворі.

Кіт не намагався сперечатися чи ображатися на нав'язану йому людську мораль. Він просто прийняв ситуацію і залишився вірним своїй сутності. Коти — хижаки, їхній організм потребує м'яса. Спроба зробити з кота вегана — це не просто дивацтво, а глибоке нерозуміння його природи. Іронія в тому, що філософ, який мав би навчати мудрості, сам міг би багато чого навчитися у свого кота. На відміну від нас, постійно невдоволених і стривожених, коти щасливі просто бути собою. Вони не страждають від екзистенційної тривоги і не потребують порад від виду, який перебуває у вічному пошуку себе.

Ілюзія контролю та мистецтво відпускати

Людська природа — це постійне прагнення бути кимось іншим. Ми незадоволені собою, своїм життям, оточенням. Ми створюємо складні системи цінностей, які часто є лише відображенням наших емоцій, і готові за них воювати, нав'язуючи свою «правду» іншим. Як зазначав Грей, мораль мінлива, як мода: те, що сьогодні вважається чеснотою, завтра може стати гріхом.

Коти ж позбавлені цієї потреби. Вони абсолютно задоволені тим, що вони коти. Якщо їхньому комфорту ніщо не загрожує, вони задоволені й світом навколо. Вони не намагаються змінити себе чи інших. Коли вони стикаються з нашими дивними людськими спробами все контролювати, вони просто ігнорують нас і йдуть своєю дорогою.

Цікаво, що коти, на відміну від собак, так і не були по-справжньому одомашнені. Собаки багато в чому стали частиною людського світу, навчилися служити нам. Коти ж, скоріше, самі одомашнили нас. Близько 12 000 років тому вони зрозуміли, що біля людських поселень є постійне джерело їжі (гризуни, що псували зерно), і просто вирішили жити поруч. Ми надали їм притулок і їжу, а вони навчили нас любити їх за їхню незалежність. Кіт може бути прив'язаний до господаря, але він ніколи не стане його власністю. Якщо йому добре з нами — він залишається. Якщо ні — він піде, не відчуваючи докорів сумління.

Щастя як побічний ефект, а не мета

У чому ж секрет котячого щастя? За Греєм, він у тому, що коти не конструюють історій про своє життя. Люди, навпаки, одержимі розповідями. Ми створюємо наративи, щоб пояснити собі, хто ми є, і надати сенсу нашому існуванню. Ці історії часто дуже крихкі, і коли вони руйнуються, ми відчуваємо біль і розчарування. Більшість нашого нещастя походить від розбитих надій та трагічних сюжетів, які ми самі собі вигадали.

Кіт не замислюється про минулі невдачі й не тривожиться про можливе майбутнє. Він не створює з труднощів «історію страждань». Він їсть, коли голодний, спить, коли втомлений, і захищається, коли відчуває небезпеку. Він не витрачає енергію на рефлексію про те, що він «повинен був зробити», чи що про нього подумають інші коти. Він просто живе, і в цьому його сила. Його стан за замовчуванням — спокій. Наш — тривога.

Уроки від котячого дзен: що ми можемо взяти для себе?

Звісно, ми не можемо стати котами. Наша природа — мислити, аналізувати, створювати історії. Але ми можемо дечому навчитися, спостерігаючи за ними. Якби кіт міг дати нам пораду, це не був би список суворих правил. Скоріше, це були б грайливі підказки. Ось кілька думок, навіяних філософією котів:

1. Припиніть намагатися всіх переконати бути раціональними. Це так само марно, як робити з кота вегана. Люди керуються емоціями, а логіку використовують, щоб виправдати те, у що вже вірять. Якщо вас дратує чиясь ірраціональність, не вступайте в бій. Будьте як кіт — розверніться і спокійно йдіть геть.
2. Не шукайте сенсу у стражданнях. Є великий ризик, що нещастя стане центром вашого всесвіту, сенсом вашого існування. Це виснажливий спосіб жити. Кіт би сказав: не прив'язуйся до свого болю і тримайся подалі від тих, хто робить страждання своєю професією.
3. Забудьте про гонитву за щастям, і, можливо, ви його знайдете. Ми не знаємо, що насправді зробить нас щасливими. Ми женемося за ілюзіями, які нав'язує суспільство. Кіт щасливий, бо просто займається тим, що йому цікаво в цей момент: спить на сонці, вмивається або спостерігає за пташкою за вікном. Він не знає концепції «щастя», він просто є. І в цьому стані «буття» він його і знаходить.

Можливо, нам усім іноді варто взяти паузу, відкласти свої складні філософські пошуки і просто поспостерігати за котом. Не для того, щоб стати ним, а для того, щоб згадати, що іноді найкращий спосіб жити — це просто жити.

Література

• Грей, Джон. Філософія котів. Коти і сенс життя. / пер. з англ. Катерина Диса. — Київ: Лабораторія, 2021. — 160 с. (Анотація: Основне джерело, на якому базується стаття. Книга детально розкриває ідею про те, що коти, на відміну від людей, живуть, не обтяжуючи себе філософськими питаннями та пошуком сенсу, і саме в цьому полягає їхня мудрість та секрет задоволеного існування).
• Монтень, Мішель де. Проби. Книга друга. / пер. з фр. Анатоля Перепаді. — Київ: Дух і літера, 2008. — 576 с. (Анотація: У розділі «Апологія Раймунда Сабундського» Монтень ставить під сумнів людську вищість над тваринами. Його знамените питання: «Коли я граюся зі своєю кішкою, хто знає, чи не вона зі мною розважається більше, ніж я з нею?» — ідеально ілюструє ідею статті про необхідність переглянути наше зверхнє ставлення до тварин та їхнього способу життя).
• Шопенгауер, Артур. Афоризми життєвої мудрості. / пер. з нім. — Харків: Фоліо, 2018. — 480 с. (Анотація: Хоча книга не присвячена котам, філософія Шопенгауера про страждання, волю до життя та досягнення внутрішнього спокою перегукується з тезами статті. Його думки про марність багатьох людських прагнень і важливість умиротворення доповнюють ідею про те, що котяча простота може бути ефективнішою життєвою стратегією, ніж складна людська рефлексія).