Может ли отказ от деторождения быть морально правильным выбором?

Коли-небудь зупинялися посеред дня і думали: «А навіщо все це?». Не в сенсі депресивної апатії, а з точки зору глибокого, майже дитячого подиву. Ми народжуємося, не питаючи нашої згоди, проживаємо життя, сповнене злетів і падінь, і йдемо в небуття. А що, якби найкращим подарунком для дитини було б... ніколи не давати їй життя?

Звучить дико, правда? Можливо, навіть жорстоко. Ця ідея називається антинаталізмом — філософською позицією, яка стверджує, що народження нової людини є морально неправильним. І перш ніж ви закриєте цю сторінку, вважаючи це чистою мізантропією, дозвольте пояснити. В основі цього погляду лежить не ненависть, а глибоке, майже нестерпне співчуття.

Дивна асиметрія болю та задоволення

Давайте проведемо уявний експеримент. Філософ Девід Бенатар пропонує подивитися на це під дивним, але логічним кутом. Коли людина існує, її життя наповнене і хорошими, і поганими моментами. Є задоволення (це добре), і є біль (це погано). Тут усе зрозуміло.

А тепер розглянемо сценарій, де людина ніколи не народилася. У цьому випадку вона не відчуває болю (і це, безперечно, добре). Але вона також не відчуває і задоволення. І ось тут ключовий момент: чи є відсутність задоволення чимось поганим? Бенатар стверджує, що ні. Це «не погано». Чому? Тому що немає нікого, хто б цього задоволення був позбавлений. Не можна сумувати за тим, про що ти не знаєш і чого ніколи не міг би відчути.

Виходить цікава картина:

• Існування: Присутність болю (погано) + Присутність задоволення (добре).
• Неіснування: Відсутність болю (добре) + Відсутність задоволення (не погано).

Якщо подивитися на це тверезо, неіснування виграє, бо воно гарантує відсутність зла (болю), не створюючи при цьому реального недоліку (втрати задоволення). Ми ж не сумуємо за мільйонами щасливих людей, які могли б жити на Марсі, якби він був заселений. Але якби ми дізналися, що марсіани існують і страждають, ми б їм співчували. Відсутність страждань — це завжди благо.

Життя як епізод, що порушує спокій

Відомий філософ-песиміст Артур Шопенгауер дивився на життя ще похмуріше. Він казав, що «нещастя в цілому є правилом». Подумайте самі: біль від того, що тебе їдять, завжди сильніший за задоволення того, хто їсть. Біль зубного нерва може затьмарити всі радощі дня, але відсутність цього болю ми сприймаємо як належне.

Ми приходимо в цей світ, не знаючи правил гри. Шопенгауер порівнював юність із очікуванням у театрі перед підняттям завіси — сповнені надій, ми не знаємо, яка драма (чи трагедія) розгорнеться далі. І якби ми знали, писав він, «діти здавалися б невинними в'язнями, засудженими не до смерті, а до життя».

Навіть якщо ваше життя здається вам щасливим, воно неминуче включає біль: фізичний, емоційний, екзистенційний. Хвороби, втрата близьких, розбите серце, тривога за майбутнє, старіння, і, нарешті, смерть, яка лякає своєю невідомістю. Навіть у найбагатших і найуспішніших є свої демони: залежності, депресії, відчуття порожнечі. Кожен з нас, хоч раз у житті, стикався з ситуаціями, коли біль був настільки сильним, що думка «краще б мене не було» здавалася єдиним порятунком.

Рожеві окуляри та ілюзія щастя

«Але я щасливий!» — скажете ви. І я вірю вам. Проте психологи кажуть, що ми схильні до так званого «принципу Поліанни» — тенденції пам'ятати більше позитивного, ніж негативного, і загалом бути невиправними оптимістами щодо власного життя. Ми адаптуємося до поганих умов і починаємо вважати їх нормою. Ми порівнюємо своє життя з життям сусіда, а не з гіпотетичним, але абсолютно спокійним станом небуття.

І що таке наше задоволення? Чи справді це щось позитивне? Шопенгауер і деякі буддійські вчення сходяться на думці, що задоволення — це, по суті, негативне явище. Це просто припинення страждання або задоволення бажання. Голод — це страждання. Їжа — це полегшення. Бідність — це страждання. Гроші — це полегшення. Бажання — це борг, який муляє, поки його не сплатиш. Якщо немає бажань, то й не потрібні задоволення для їх гасіння. Найпростіший спосіб не розпалювати вогонь — це взагалі не мати дров. Антинаталіст сказав би, що найнадійніший спосіб уникнути страждань — це просто не існувати.

Що ж тепер робити?

Отже, ми тут. Уже народжені, закинуті в цей світ. Чи означає все вищесказане, що потрібно зневіритися, проклинати свою долю або, не дай Боже, думати про самогубство? Абсолютно ні.

Антинаталізм — це аргумент проти початку життя, а не проти його продовження. Є величезна різниця між тим, щоб запобігти появі страждань, і тим, щоб припинити існуюче життя, що само по собі спричинить біль.

Можливо, найкращим варіантом було б не народитися. Але другий найкращий варіант — це спробувати зробити вже існуюче життя вартим того, щоб його прожити. Раз ми всі опинилися в цьому човні, ніхто не питаючи нашої згоди, можливо, варто проявити трохи співчуття один до одного. Усвідомлення того, що кожна людина навколо несе свій тягар болю — видимого чи прихованого — може стати неймовірним джерелом емпатії.

Це не заклик до відчаю. Це запрошення до роздумів. До більш свідомого ставлення до одного з найважливіших рішень, яке може прийняти людина, — створення нового життя. Адже, якщо ми справді любимо своїх потенційних дітей, можливо, найвищий прояв цієї любові — вберегти їх від неминучих страждань, які несе з собою існування. А поки ми тут, давайте просто спробуємо бути добрішими один до одного. Адже ми всі разом у цій складній, дивній і часом болісній реальності.

Література:

• David Benatar, Better Never to Have Been: The Harm of Coming into Existence. Oxford University Press, 2006.
  (Фундаментальна праця сучасного антинаталізму, в якій Бенатар детально розкриває свій асиметричний аргумент про шкоду народження, аналізуючи переваги неіснування над існуванням з точки зору присутності та відсутності болю і задоволення. Саме ця книга є основою для більшості аргументів, наведених у статті).
• Артур Шопенгауер, Світ як воля та уявлення.
  (Класичний твір філософського песимізму, де Шопенгауер стверджує, що страждання є невід'ємною та домінуючою частиною існування, а задоволення — лише тимчасовим зникненням болю чи нудьги. Ідеї з цієї книги, зокрема про життя як трагедію та ілюзорність щастя, безпосередньо відображені у статті. Існують різні видання українською мовою).
• Margaret W. Matlin, David J. Stang, The Pollyanna Principle: Selectivity in Language, Memory, and Thought. Schenkman Publishing Company, 1978.
  (Класична психологічна праця, що ввела і детально описала «принцип Поліанни». Автори наводять докази того, що людський розум схильний обробляти приємну інформацію більш ефективно, ніж неприємну, що призводить до системного оптимістичного упередження в оцінці власного життя та спогадів).
• Тік Нат Хан, Серце вчення Будди.
  (Доступна книга відомого дзен-майстра, що пояснює ключові поняття буддизму, зокрема Чотири Шляхетні Істини та концепцію страждання (дуккха). Вона допомагає зрозуміти філософське підґрунтя ідеї про те, що існування нерозривно пов'язане з незадоволеністю, про яку йдеться у статті. Перекладена українською мовою).