Від травми до призначення: як біль формує наші сильні сторони

Чи замислювалися ви коли-небудь, що ваше життя — обставини, в яких ви народилися, батьки, яких ви маєте, шлях, яким ви йдете — не є випадковістю? Існує думка, що ми приходимо в цей світ з певним наміром, і все наше оточення, вся динаміка стосунків і подій слугує одній великій меті — реалізації цього наміру. Це і є наше призначення.

Ми звикли думати про призначення як про щось світле і радісне, що народжується з наших талантів та інтересів. А травму ми сприймаємо як руйнівну силу, що збиває нас зі шляху, як перешкоду, яку потрібно подолати й забути. Та що, як усе складніше? Що, як травма не просто відволікає нас від нашої мети, а й активно її формує?

Тінь, що вказує шлях

Багатьом може здатися дивним, але іноді саме травматичний досвід є тим каталізатором, що штовхає людину до самопізнання. Втративши себе, збившись зі шляху, ми починаємо шукати власну правду. Цей пошук змушує нас використовувати вільну волю, щоб обирати те, чого ми прагнемо всім серцем, і знаходити напрямок, що відповідає нашому справжньому, автентичному «я».

Наше призначення народжується як зі світла, так і з тіні; як з радості, так і з болю. Важливо зрозуміти, що травма формує не лише наші слабкості та проблеми. Вона також відіграє ключову роль у наших сильних сторонах, перевагах та функціональності. Часто саме травма є причиною як наших найбільших невдач, так і найгучніших успіхів. Для деяких цілей потрібен настільки сильний внутрішній поштовх, що лише екстремальний травматичний досвід може його створити — поштовх, що змушує долати виклики, перед якими більшість людей просто опустила б руки.

Пастка зцілення: коли ми відмовляємося від себе

Ми схильні вважати травму чимось поганим. А отже, і все, що з неї походить, ми теж маркуємо як «погане». Це створює серйозну внутрішню перешкоду. Коли ми раптом усвідомлюємо, що обрали кар'єру, маємо певну мету чи бажання саме через пережиту травму, наша перша реакція — відмовитися від цього. Ми кажемо собі: «Це не моє справжнє призначення, це лише захисний механізм. Мені потрібно зцілитися від цього бажання».

Роблячи так, ми припускаємося великої помилки. Ми неправильно трактуємо власне усвідомлення. Спробуйте знайти людину, чия мета походить винятково з радості та природного таланту. Якщо копнути глибше в її дитинство, майже напевно знайдеться зв'язок із пережитим болем.

Тож краще прийняти факт: травма є невіддільною частиною призначення. Вона є причиною того, чому нас цікавлять певні речі, чому ми обираємо той чи інший шлях. Коли ми виявляємо травму в основі наших дій, це не сигнал тікати. Це запрошення до глибокої роботи над собою. Це означає, що в тому, що ми робимо, або в тому, як ми це робимо, можуть бути приховані тіні. І наше завдання — усвідомити цю травму і вирішити, що з нею робити.

Два шляхи після усвідомлення: історії з життя

Процес зцілення може привести нас до одного з двох результатів. Щоб це зрозуміти, розгляньмо два приклади.

Історія перша: Остап. Остап — дуже успішний актор. Його кар'єра принесла йому славу, гроші та визнання. Проте нещодавно він пережив глибоку кризу. Він усвідомив, що його жага до слави народилася в дитинстві, у сім'ї, де він ніколи не був достатньо хорошим, де його соромили за потребу в увазі. Акторство стало для нього способом втекти від внутрішньої порожнечі та болю неважливості. Вживаючись в чужі ролі, він відчував полегшення.

Коли Остап почав працювати зі своєю травмою, знайшов друзів, які цінували його справжнього, він раптом виявив, що більше не має жодної мотивації грати. Він був вдячний акторству за все, що воно йому дало, але зрозумів, що це був лише «засіб», а не мета. Насправді він ненавидів багато аспектів цієї роботи. Згадавши, що з дитинства цікавився кулінарією, він вступив до кулінарної школи. Там він захопився збереженням зникаючих видів зернових і готуванням з них. Через кілька років він не лише відкрив успішний ресторан, а й вів власне кулінарне шоу. Він знайшов своє справжнє покликання.

Історія друга: Катерина. Катерина — сімейна психотерапевтка. Вона усвідомила, що її вибір професії був тісно пов'язаний з дисфункцією у власній родині. Постійні конфлікти, маніпуляції та нестабільність у дитинстві викликали в неї почуття розгубленості й страху. Коли батьки розлучилися, вона відчувала провину, що не змогла цьому запобігти. Психологія стала для неї способом розібратися в хаосі, знайти стабільність і сенс, а потім дати це іншим.

Коли Катерина зрозуміла, наскільки її власний біль вплинув на її професійний вибір, вона засумнівалася в собі й взяла паузу. У процесі самоаналізу вона виявила, що під шаром травми ховається щира любов до вирішення проблем, до глибоких розмов та інтерес до людської психіки. Вона зрозуміла, що саме травма дала їй ту глибину розуміння клієнтів, якої вона б ніколи не мала. Її призначення залишилося тим самим.

Але дещо змінилося. Вона навчилася розпізнавати моменти, коли проєктувала на клієнтів власну потребу в безпеці. Тепер вона не вимагала від них змін заради власного спокою, а працювала з цим почуттям всередині себе. Вона почала передавати складних для неї клієнтів колегам, а не триматися за них зі страху, що без неї вони приречені. Цей процес не змінив її курсу, а допоміг їй стати набагато кращою, успішнішою та щасливішою у своїй професії.

Що залишається, коли біль минає?

Коли ви виявляєте травму в основі своїх бажань, не поспішайте від них відмовлятися. Замість цього, будьте відкритими та допитливими. Зосередьтеся на зціленні самої травми. Цей процес сам покаже вам, що є істинним для вас, а що — ні. Він допоможе відокремити зерно від полови.

Можливо, ви, як Остап, зрозумієте, що йшли хибним шляхом, і знайдете щось абсолютно нове. А можливо, як Катерина, виявите, що ваша мета залишиться тією ж, але поглибиться, очиститься від страху і болю, і ви почнете діяти з іншої, більш цілісної та сильної позиції.

Незалежно від того, куди приведе вас це усвідомлення, воно приведе до чогось кращого. Лише наважившись зцілити цю травму і побачити, що залишилося після, ви зможете дізнатися, що є вашою істиною.

Література:

• Bessel van der Kolk, Тіло веде лік. Як лишити травму в минулому (Ключова праця, що пояснює, як травматичні переживання «записуються» в тілі та мозку, впливаючи на поведінку, самовідчуття та життєві вибори людини. Допомагає зрозуміти, чому травма може стати основою для певних сильних сторін та професійних інтересів).
• Gabor Maté, Коли тіло каже «ні». Ціна прихованого стресу (Автор досліджує глибокий зв'язок між емоційним стресом, дитячими травмами та хронічними захворюваннями. Книга пояснює, як наші життєві стратегії та навіть професійні поривання можуть бути несвідомими спробами впоратися з давнім болем).
• Viktor E. Frankl, Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі (Фундаментальна праця, яка доводить, що людина може знайти сенс навіть у найжахливіших обставинах. Хоча книга не фокусується на дитячій травмі, її основна ідея про те, що страждання може стати джерелом глибокого призначення, ідеально резонує з темою статті).