Творець і руйнівник: дві сторони людської природи

Чи замислювалися ви коли-небудь, якими б ми постали в очах абсолютно стороннього спостерігача? Якби хтось зміг подивитися на людство збоку, об'єктивно, без емоцій та упереджень, що б він побачив? Мабуть, дивовижну суперечність. З одного боку — здатність створювати неймовірну красу, злітати до зірок і проникати в таємниці атома. З іншого — схильність до саморуйнування, жорстокості та вражаючої сліпоти щодо наслідків власних дій.

Протягом багатьох років я розмірковувала над цим парадоксом. І сьогодні я хочу поділитися своїми спостереженнями про три найглибші слабкості, що тягнуть нас униз, і три найпотужніші сили, які дають нам надію. Можливо, усвідомивши ці дві сторони нашої натури, ми зможемо взяти на себе відповідальність — посилювати світле і свідомо змінювати темне.

Темні сторони: три риси, що тягнуть нас на дно

1. Ілюзія власної окремішності: полон нашого Его. Усі ми носимо в собі відчуття «я». Це уявлення про себе, сформоване нашими переконаннями, досвідом та реакцією оточення. Ми називаємо це Его. Саме по собі воно не є злом; це інструмент, частина нашої ідентичності. Проблема починається тоді, коли це Его стає нездоровим, коли воно зводить стіни між нами та світом.

Головна пастка нездорового Его — це ілюзія цілковитої відокремленості. Ми починаємо вірити, що є окремими, незалежними одиницями, відірваними від інших людей і від самої планети. Ця думка породжує глибоке почуття самотності. Тільки вдумайтеся: на Землі живе майже вісім мільярдів людей, і величезна кількість із них почувається самотніми. Хіба це не абсурд?

З цієї ілюзії виростає цілий букет отруйних квітів: турбота лише про власні інтереси, жадібність, страх, заздрість, бажання контролювати, маніпулювати, самостверджуватися за рахунок інших. Ми починаємо боятися смерті, бо Его чіпляється за виживання свого уявного «я». Іронічно, але зацикленість на собі призводить до повної відсутності справжнього самоусвідомлення.

2. Нарцисизм: коли світ обертається лише навколо «мене». Нарцисизм у глобальному сенсі — це логічне продовження ідеї окремішності. Це переконання, що мої інтереси важливіші за інтереси інших. Це здатність діяти на свою користь, навіть якщо це завдає шкоди оточенню. І якщо бути чесними, людство сьогодні перебуває у стані глибокого нарцисизму.

Це проявляється всюди: у стосунках між людьми, які перетворилися на гру з нульовою сумою («я виграю, ти програєш»), і в нашому ставленні до планети. Найбільшою загрозою для людини стала інша людина. Психологічні травми, завдані у стосунках, — мабуть, найбільше джерело страждань у сучасному світі. Ми стали загрозою і для інших видів.

Найстрашніша аналогія, яка спадає на думку, — це ракова клітина. Вона поводиться нарцисично: ігнорує сигнали організму, безконтрольно розмножується, дбаючи лише про себе, і врешті-решт вбиває систему, частиною якої є, а отже, і саму себе. Подивіться навколо: нескінченні війни, руйнування довкілля заради прибутку, медіа, що маніпулюють свідомістю, — усе це симптоми однієї хвороби. Ми руйнуємо одне одного і систему, від якої залежить наше життя.

3. Сліпота несвідомості: інтелект без мудрості. Людство, безперечно, наділене видатним інтелектом. Але цей інтелект, на жаль, часто йде пліч-о-пліч із дивовижним невіглаством. Нам бракує усвідомлення, особливо самоусвідомлення. Ми здатні створювати ядерну зброю, не замислюючись про те, що вона може знищити нас самих. Ми можемо винаходити геніальні методи ведення сільського господарства, які виснажують ґрунт до такої міри, що нашим дітям нічого буде їсти.

Людське Его заважає нам бачити власні недоліки. Нам легше помітити проблеми в «людстві», ніж визнати ці ж риси в собі. Кожен, хто читає ці рядки, може погодитися з діагнозом для суспільства, але чи готові ми визнати, що цей нарцисизм, це Его і ця сліпота живуть і в нас? Ми можемо навіть не усвідомлювати, як підтримуємо та захищаємо те, що нас руйнує. Люди роками дотримуються шкідливих звичок, а потім дивуються, чому хворіють. Ми будуємо суспільство, яке створює проблеми, а потім оголошуємо себе його жертвами. Це замкнене коло болю, і найгірше те, що більшість навіть не бачить його.

Джерела нашої сили: три дари, що ведуть до величі

Але є й інша сторона. Попри все, у нас є неймовірні сильні сторони, які здатні не лише врятувати нас, а й підняти на новий рівень.

1. Дар творення: від ідеї до втілення. Люди — творці за своєю природою. Більше, ніж будь-який інший вид, ми здатні уявляти те, чого ще не існує, і втілювати це в реальність. Наша креативність безмежна. Подивіться на крокодила: за мільйони років його життя майже не змінилося. А тепер подивіться на історію людства: ми пройшли шлях від печер до хмарочосів, від збиральництва до генної інженерії, від мовчання до симфоній.

Ми створили мистецтво, щоб висловити душу. Ми винайшли науку, щоб зрозуміти Всесвіт. Ми навчилися літати без крил і спілкуватися на відстані тисяч кілометрів. Ця творча енергія дозволяє нам компенсувати наші фізичні недоліки та змінювати світ під себе. Ми орієнтовані на майбутнє, на те, «що може бути», і це наша величезна перевага.

2. Сила індивідуальності та свобода волі: вибір власного сенсу. Кожен із нас чув про Вільяма Воллеса, героя, що боровся за свободу свого народу. У ньому ми бачимо силу, що дозволяє людині йти за своїми переконаннями, незважаючи на тиск оточення. Але ця риса притаманна не лише героям. Вона є в кожному з нас.

Завдяки самосвідомості ми маємо високий ступінь індивідуальності. Ми наділені свободою вибору. І найголовніше — ми можемо використовувати цю свободу, щоб обрати те, що для нас є важливим і значущим, навіть якщо це йде врозріз із простим бажанням вижити. Людина може знайти сенс, заради якого готова пожертвувати комфортом і навіть життям. Це надає нам хоробрості та справжньої величі.

Усі великі соціальні зміни в історії залежали від цієї сили — від людей, які наважувалися стояти на своєму, робити вибір на користь цінностей, а не страху. Уявіть, як нас бачить, скажімо, лось: одна людина може намагатися його вбити, інша — ризикуватиме життям, щоб його захистити, а третя — просто сидітиме й захоплено спостерігатиме за ним. Правда про людей полягає в тому, що її не існує в однині. Все залежить від вибору кожної окремої особистості.

3. Невгамовна цікавість: спрага до істини. Кажуть, цікавість — це двигун досягнень. І це абсолютна правда щодо людства. Наша вроджена допитливість змушує нас досліджувати, вчитися, шукати істину та осягати сенс. Ми не просто існуємо у Всесвіті — ми прагнемо його зрозуміти.

Ця жага до знань є основою нашого інтелекту. Вона веде нас до відкриттів, які лежать в основі нашої творчості та наших досягнень. Ми прагнемо знайти сенс у всьому, що відбувається. А якщо не можемо знайти — ми його створюємо, наділяючи подію чи явище значенням. Завдяки цьому ми можемо вчитися на власному досвіді, рости й розвиватися. Як сказав Ейнштейн, «розум, який одного разу розширив свої межі, ніколи не повернеться до колишніх розмірів».

Отже, ми стоїмо на роздоріжжі, тримаючи в руках і отруту, і ліки. Наше Его, нарцисизм і несвідомість ведуть нас до прірви. Але наша творчість, свобода волі та цікавість дають нам крила. Вибір, яку зі сторін годувати, залишається за кожним із нас. І він робиться не колись у майбутньому, а щодня, щохвилини, у кожній нашій думці та вчинку.

Література:

• Віктор Франкл, "Людина в пошуках справжнього сенсу" — Класична праця австрійського психотерапевта, яка на прикладі досвіду в концтаборі досліджує здатність людини знаходити сенс життя за будь-яких обставин. Це безпосередньо стосується теми статті про індивідуальність, вільну волю та вибір власного сенсу.
• Еріх Фромм, "Мати чи бути?" — У цій книзі соціальний психолог аналізує два фундаментальні способи існування: орієнтацію на володіння, накопичення та владу («мати»), що корелює з егоїзмом і нарцисизмом, та орієнтацію на буття, радість від процесу життя та творчість («бути»), що відповідає позитивним рисам, описаним у статті.
• Карл Густав Юнг, "Архетипи і колективне несвідоме" — Роботи Юнга, зокрема концепція "Тіні" — несвідомої частини особистості, яку людина не визнає, — глибоко розкривають проблему браку самоусвідомлення та схильності бачити недоліки в інших, але не в собі, про що йдеться в розділі про несвідомість.
• Daniel Kahneman, "Thinking, Fast and Slow" ("Мислення швидке й повільне") — Праця нобелівського лауреата пояснює існування двох систем мислення: швидкої, інтуїтивної та емоційної, і повільної, раціональної. Це чудово ілюструє тезу статті про брак усвідомлення, оскільки більшість наших рішень та реакцій є автоматичними та несвідомими, що веде до когнітивних спотворень та нерозуміння справжніх мотивів своєї поведінки.