Пастка самообману: як заперечення бажань руйнує наше життя

Здавалося б, усе просто: щоб збудувати життя своєї мрії, потрібно знати, чого ти прагнеш. Задоволення від життя приходить тоді, коли є ясність щодо власних бажань. Ця концепція виглядає елементарною, та є одна заковика: ми часто не зізнаємося собі в тому, чого хочемо. Ми мовчимо про це перед собою і, звісно, перед іншими.

Страх перед правдою: чому ми ховаємо свої бажання?

Найчастіше, коли ми не визнаємо свою правду, це відбувається через страх негативних наслідків. Ми боїмося, що ця правда розкаже про нас щось «погане» — ніби ми егоїстичні, зіпсовані чи неправильні. Або ж ми віримо, що, зізнавшись, втратимо щось життєво важливе: стосунки, безпеку, повагу оточення. Ми переконуємо себе, що нас відкинуть, засудять або якось інакше покарають.

Ці уявні наслідки здаються настільки жахливими, що ми обираємо заперечення. Ми ховаємо правду про свої бажання, щоб уникнути болю або отримати те, що, на нашу думку, неможливо здобути, будучи чесними. Проблема в тому, що ми не бачимо іншого боку медалі: у відмови від себе теж є наслідки. І вони, хоч і не такі очевидні, руйнують нас зсередини.

Подвійна гра: коли «так» означає «ні»

Коли людина не може визнати правду про свої бажання, особливо у стосунках, вона починає вести подвійну гру. По-перше, вона активно заперечує те, чого хоче, і натомість намагається відповідати очікуванням інших, щоб зберегти гармонію. Вона відмовляється від частини себе заради злагоди. По-друге, вона водночас несвідомо намагається змусити оточення задовольнити її приховану правду.

Щоб краще це зрозуміти, розглянемо два приклади.

Уявімо Роксолану. Вона виросла в родині, де її з дитинства змушували бути дорослою і турбуватися про інших. На неї чинили величезний тиск, і вона ніколи не отримувала турботи сама. Її справжня, глибока правда полягає в тому, що вона відчайдушно хоче, щоб про неї дбали. Але її переконали, що це ганебне бажання, яке робить її тягарем. Ніхто ж не захоче бути з тягарем, особливо її чоловік.

Тому Роксолана заперечує цю потребу. Вона стає ідеальною дружиною: прибирає, готує, догоджає чоловікові. Водночас вона несвідомо вибудовує дивні стосунки з власною донькою. Вона вимагає від дитини емоційної підтримки, допомоги по дому, змушуючи її виконувати невластиві для її віку обов'язки. Ще одна деталь, яку одразу помітять ті, хто знайомий із психосоматикою: у Роксолани постійно болить спина. А коли в неї напад болю, всі навколо — і чоловік, і особливо донька — змушені про неї піклуватися. Таким чином, не визнаючи своєї правди, Роксолана одночасно відмовляється від неї, щоб зберегти гармонію, і водночас маніпулює близькими, щоб вони задовольнили її приховане бажання.

А ось інший приклад – Тарас. Його ідеальна модель стосунків — поліаморія, тобто емоційний та фізичний зв'язок із кількома партнерами. Проте Тарас переконаний, що в такому форматі він не зможе задовольнити свою потребу в безпеці та стабільності. Він боїться, що, визнавши свою правду, стане вигнанцем, і його засудить суспільство. Тому він заперечує свою природу, освідчується своїй дівчині, і вони починають жити разом, намагаючись будувати моногамні стосунки.

Але правда проривається назовні у прихованих формах. Він фліртує з усіма підряд, доводячи наречену до сказу. Він постійно намагається «розкріпачити» її, пропонуючи секс утрьох або спільний перегляд порно з груповим сексом. Він підтримує надзвичайно близькі емоційні стосунки з подругою, що виходить далеко за межі платонічної дружби. Тарас одночасно бореться за свою правду і проти неї, заплутуючи себе, свою наречену і всіх навколо.

Приречені на несумісність

Коли ми не визнаємо, чого хочемо, ми приречені на несумісність. Ми опиняємося не в тих місцях, не з тими людьми, укладаємо угоди, які нас руйнують. Щоб отримати бажане (точка Б), потрібно спершу визнати, що ти цього хочеш, перебуваючи в точці А. Якщо ви заперечуєте існування точки Б, ви ніколи не почнете рухатися в її напрямку. Вам залишається лише намагатися отримати своє обхідними, маніпулятивними шляхами, що неминуче веде до болю.

Ви потрапляєте в пастку «роблю, ЩОБ отримати». Ви робите те, що ненавидите, щоб отримати щось інше. Ви не можете прямо сказати: «Я хочу турботи», тому ви хворієте, щоб про вас піклувалися. Ви не можете сказати: «Я хочу свободи у стосунках», тому ви зраджуєте емоційно, руйнуючи довіру.

В результаті ви стаєте нещасною людиною. А нещастя вимагає компенсації. Як і Роксолана, ви можете впасти в жорсткі дієти, почати приймати антидепресанти, одержимо прибирати. Через внутрішню несумісність у вашому домі постійно виникатимуть конфлікти. Ви станете «проблемою» для всіх. І майже завжди поруч із цим крокує образа — глибока, хронічна образа на світ і на близьких за те, що вони не дають вам того, про що ви ніколи прямо не просили.

Невидима війна проти себе

Найгірше те, що, не визнаючи своїх бажань, ви працюєте проти власного розвитку. Це все одно, що намагатися змусити річку текти у зворотному напрямку. Ви будете відчувати, що всі сили Всесвіту проти вас. Будь-яке ваше свідоме рішення буде провалюватися, бо воно суперечить тому, чого ви прагнете насправді, в глибині душі.

Часто ми самі несвідомо створюємо ситуації, в яких втрачаємо те, за що так трималися, заперечуючи правду. Боїтеся втратити стосунки, якщо зізнаєтеся в бажанні мати більше особистого простору? Ви будете поводитися так, що стосунки зруйнуються з іншої причини. Всесвіт ніби ставить нас у ситуацію, де більше нічого втрачати. І коли ви вже опинилися перед наслідками, яких так боялися, з’являється простір для чесності. Але якою ціною?

Ця внутрішня боротьба виснажує. Потрібно колосально багато енергії, щоб придушувати, заперечувати й опиратися своїй природі. Цей постійний стрес призводить не лише до емоційних проблем, але й до цілком реальних фізичних хвороб.

Врешті-решт, можна настільки заплутатися, що ви повністю втратите зв'язок із собою. Ви будете казати: «У мене все чудово, ми з чоловіком — одне ціле», а всередині почуватиметеся мертвою. Оточення буде бачити ваше нещастя, але ви будете заперечувати його, створюючи навколо себе туман із маніпуляцій та плутанини.

Зізнатися собі у власних бажаннях — це не егоїзм. Це перший крок до цілісності. Це сміливість визнати реальність такою, яка вона є. Правда може бути незручною. Але, як кажуть, саме вона робить нас вільними.

Література:

• Karen Horney, Our Inner Conflicts: A Constructive Theory of Neurosis (Карен Хорні, «Наші внутрішні конфлікти: конструктивна теорія неврозу»).
  (У цій фундаментальній праці Хорні описує три основні невротичні стратегії поведінки: рух «до людей» (поступливість, як у Роксолани), рух «проти людей» (агресія) і рух «від людей» (відсторонення). Ці стратегії виникають як захист від «базальної тривоги» і є прямим наслідком придушення справжнього «Я» та його бажань на користь ідеалізованого образу себе).
• Irvin D. Yalom, Existential Psychotherapy (Ірвін Ялом, «Екзистенційна психотерапія»).
  (Ялом розглядає проблеми, що випливають із уникнення фундаментальних «даностей» існування: смерті, свободи, ізоляції та безглуздості. Тема статті тісно пов'язана з концепцією свободи та відповідальності. Заперечення своїх бажань — це втеча від свободи вибору і, як наслідок, від відповідальності за своє життя, що веде до невротичного болю та неавтентичного існування).
• Harriet B. Braiker, Who's Pulling Your Strings? How to Break the Cycle of Manipulation (Гаррієт Брейкер, «Хто смикає за ваші ниточки? Як розірвати коло маніпуляцій»).
  (Ця книга доступною мовою пояснює, як бажання догоджати іншим (тобто заперечення власних потреб заради схвалення) робить людину ідеальною мішенню для маніпуляторів. Авторка описує механізми, за допомогою яких люди, подібні до Роксолани, несвідомо заохочують інших використовувати їх, одночасно накопичуючи образу за те, що їхні справжні потреби ігноруються).