Що насправді означає «бути коханою за те, хто ти є»?

Ми чуємо це постійно, і, можливо, самі не раз промовляли ці слова вголос чи подумки: «Я просто хочу, щоб мене любили за те, хто я є». Ця фраза звучить як глибока, щира потреба душі. Ми вимовляємо її, киваємо у відповідь, коли чуємо від інших, і поводимося так, ніби її сенс абсолютно зрозумілий. Але чи це так?

Коли ми занурюємося в це бажання, виявляється, що за ним ховається туман невизначеності. Ми пасивно очікуємо на велике почуття, не розуміючи, що саме ми маємо на увазі. І ця пасивність, ця розмитість формулювань стає головною перешкодою на шляху до того, що ми насправді шукаємо.

Ілюзія простого бажання

Давайте на мить зупинимося і поставимо собі три чесних питання:

1. Що я маю на увазі під словом «любити» в цьому контексті?
2. Хто або що таке це «я», за яке мене мають полюбити?
3. Що конкретно я прошу в іншої людини, коли хочу, щоб вона це «я» любила?

Коли ми говоримо про таку любов, ми рідко маємо на увазі абстрактну філософську концепцію. Зазвичай за цим стоїть щось набагато більш земне і конкретне: ми хочемо відчувати себе цінними, бажаними і потрібними. Слово «любов» стає зручним контейнером для цих глибоких потреб.

Тоді фраза «хочу, щоб мене любили за те, хто я є» насправді означає: «Є щось у мені, що я відчайдушно хочу, аби інші цінували, помічали і бажали». Дуже часто цей крик душі народжується з болю. З болю від того, що наші найважливіші риси залишаються невизнаними, або, що ще гірше, їх відкидають. І натомість нас цінують за щось зовсім інше — за те, що нам самим не здається важливим.

Пастка «хибної реклами» у стосунках

Уявіть собі Богдана. Він виріс у родині, де любов і близькість потрібно було заслуговувати служінням іншим. Усе його дитинство пройшло в спробах догодити, допомогти, бути корисним. Це стало єдиною моделлю стосунків, яку він знав. У дорослому віці Богдан мріє знайти когось, хто «полюбить його за те, хто він є, а не за те, що він робить».

Але ось парадокс: вступаючи у стосунки, Богдан автоматично вмикає знайому з дитинства програму. Він починає робити для партнерки все, буквально оточуючи її турботою. І кого він притягує? Правильно, жінок, для яких така форма любові є пріоритетною, які найбільше цінують саме служіння та вчинки.

Та в певний момент Богдан усвідомлює: «Вона цінує мене лише за те, що я для неї роблю!». І тоді він робить різкий розворот: припиняє допомагати, відсторонюється, позбавляючи партнерку саме того, що її привабило. Стосунки руйнуються, а Богдан отримує чергове «підтвердження» своєї теорії: «Ніхто не здатен полюбити мене справжнього». Він потрапляє у замкнене коло, сам створюючи умови для власного розчарування.

Коли під час одного семінару його запитали: «Добре, Богдане, а хто ти є?», він розгубився. Він людина? Так. Чоловік? Так. Він любить бейсбол, у нього є душа. Але чи хоче він, щоб його цінували саме за це? Ні. Після довгих роздумів він нарешті формулює відповідь: він хоче, щоб цінували його глибокі думки, почуття гумору та відданість.

Ось воно! Це і є те справжнє «я», про яке він говорив. І якщо Богдан хоче, щоб цінували саме ці риси, він має їх демонструвати. Він має перестати «рекламувати» себе як ідеального виконавця і почати оточувати себе людьми, здатними оцінити глибоку розмову та гострий жарт.

Коли цінують не за те: історія Христини

Христина — неймовірно красива жінка, модель. Але вона глибоко нещасна, бо їй здається, що чоловіки бачать у ній лише гарний аксесуар. Вони хочуть, щоб вона підвищувала їхній статус, одягалася так, як їм подобається, і була зручною. Вона відчуває, що не може бути собою поруч із ними.

Христина часто повторює: «Я хочу, щоб мене любили за те, хто я є, а не за мою зовнішність». Але в цій фразі є логічна помилка: її зовнішність — це теж частина її особистості. Вона не може просто відмовитися від неї. Проблема не в красі як такій, а в тому, що це не та частина її особистості, за яку вона відчайдушно хоче отримати визнання.

Насправді Христина хоче, щоб її цінували за її характер. Вона мріє про стосунки, де партнер хотітиме знати про її почуття, думки, вподобання та антипатії. Їй потрібен чоловік, який залишиться з нею, навіть якщо її краса зів'яне з часом, бо він цінуватиме її внутрішній світ набагато більше.

Усвідомивши це, Христина змінює стратегію. Вона перестає шукати знайомства в нічних клубах, де зовнішність є головною валютою. Натомість записується на кулінарні курси та починає відвідувати мистецькі виставки — місця, де можна зустріти людей зі схожими інтересами. Вона починає одягатися не так, щоб бути максимально сексуально привабливою для всіх, а так, як підказує її настрій, підкреслюючи свій характер. А під час розмов з чоловіками вона одразу демонструє свою справжню сутність — відкрито говорить, що думає, замість того, щоб намагатися вгадати, що їм сподобається. Вона не відмовляється від своєї краси, але перестає робити її єдиною «рекламною пропозицією».

Від туманних бажань до свідомих дій

Якщо ви впізнали себе в цих історіях, будь ласка, припиніть говорити фразу «я хочу, щоб мене любили за те, хто я є». Вона занадто розмита і лише заплутує вас та потенційних партнерів, знижуючи шанси отримати бажане.

Натомість зробіть крок до себе. Запитайте себе чесно: за що конкретно я хочу, щоб мене цінували? За мою доброту? Інтелект? Творчу натуру? Стійкість перед труднощами? Почуття гумору? Складіть список цих якостей. Це і є ваше справжнє, дорогоцінне «я», яке прагне визнання.

А далі — «рекламуйте» саме це. Живіть відповідно до цих цінностей. Демонструйте їх. Шукайте людей та середовища, де ці риси є важливими. Говоріть про те, що для вас цінно. Лише тоді ви матимете шанс зустріти людину, яка шукає саме те, що ви можете запропонувати. І це вже буде не сліпа удача, а результат вашої свідомої роботи над собою та своїми стосунками.

Література:

• Erich Fromm, The Art of Loving (Еріх Фромм, «Мистецтво любити»).
  (Класична праця, яка стверджує, що любов — це не пасивне почуття, в яке «впадають», а активна діяльність, мистецтво, що вимагає знань, зусиль та самодисципліни. Фромм наполягає на необхідності глибокого самопізнання як передумови для здатності любити іншого, що безпосередньо перегукується з ідеєю статті про необхідність зрозуміти, «хто я є».)
• Gary Chapman, The Five Love Languages: How to Express Heartfelt Commitment to Your Mate (Гері Чепмен, «П'ять мов любові»).
  (Ця книга пояснює, що люди по-різному виражають і сприймають любов. Історія Богдана є яскравою ілюстрацією розбіжності «мов любові»: він виражав любов через «служіння», але хотів, щоб його цінували за інші якості. Книга допомагає конкретизувати, що саме ми цінуємо і як донести це до партнера.)
• Irvin D. Yalom, Existential Psychotherapy (Ірвін Ялом, «Екзистенційна психотерапія»).
  (Хоча це складна академічна праця, її розділи, присвячені ізоляції та стосункам, є надзвичайно корисними. Ялом розглядає прагнення до злиття з іншим як спосіб втечі від екзистенційної самотності. Ідея статті про те, що спочатку потрібно визначити власне «я», перш ніж шукати визнання від інших, є центральною в екзистенційному підході до автентичних стосунків.)