Чому, тікаючи від болю, ми часто знаходимо лише новий біль?

Зцілення... Ми вимовляємо це слово, коли прагнемо позитивних змін, коли хочемо, щоб якась болюча модель у нашому житті нарешті змінилася на краще. Це антонім до застрягання та нескінченного повторення одного й того ж сценарію. По суті, зцілення — це перехід від небажаного стану до бажаного. Якщо ми самотні — ми прагнемо єдності. Якщо кістка зламана — ми чекаємо, поки вона зростеться. Якщо ми почуваємося безсилими — ми хочемо віднайти свою силу.

Але існує одна тонка пастка на цьому шляху, нездорова модель поведінки, яку так легко сплутати зі справжнім зціленням. Це відбувається, коли людина, намагаючись втекти від болю, з усієї сили розгойдує маятник у протилежний бік. І замість зцілення просто опиняється в іншій дисфункціональній крайності. Це не свідома відповідь, а радше драматична реакція.

Щоб краще зрозуміти, про що я, давайте розглянемо кілька історій.

Пастка протилежностей: від співзалежності до егоїзму

Мабуть, найяскравіший приклад — це людина зі співзалежним стилем стосунків. Уявімо собі Олену. Вона виросла в родині, де панував емоційний холод і правило «кожен сам за себе». Щоб вижити в такому середовищі та отримати хоч крихти любові й уваги, Олена навчилася відмовлятися від себе, своїх бажань та потреб, аби догодити іншим. Її стратегія була прихованою: «Я буду для вас зручною, а ви натомість дасте мені те, чого я потребую». Це класична співзалежність.

Коли Олена починає усвідомлювати біль цієї моделі, її першим поривом може стати радикальна зміна. Вона може вирішити, що зцілення — це почати нарешті думати тільки про себе, жорстко й безкомпромісно відстоювати свої інтереси, часто на шкоду іншим. Зі зручної та поступливої вона перетворюється на різку, вимогливу та егоїстичну, думаючи, що саме так виглядає здорова любов до себе.

Але насправді вона просто розгойдала маятник в інший бік. Вона не навчилася зберігати себе і при цьому будувати близькі, теплі стосунки. Вона лише змінила одну дисфункцію на іншу, завдаючи болю і собі, і тим, хто поруч. Справжнє зцілення для неї полягало б у тому, щоб знайти спосіб мати власну гідність і водночас бути в глибокому зв'язку з іншими, не відмовляючись від себе.

Від надмірної відповідальності до тотальної безвідповідальності

А ось історія Тараса. З раннього дитинства на нього поклали непосильний тягар відповідальності — можливо, він був змушений доглядати молодших братів і сестер, виконуючи роль дорослого. Він ніколи не обирав цю роль, її просто нав'язали. Його травма — це травма надмірної відповідальності.

Почавши свій шлях до зцілення, Тарас може вдаритися в іншу крайність. Він може почати панічно уникати будь-яких зобов'язань. Він стає ненадійним, несерйозним, зриває дедлайни, підводить людей. Він думає, що нарешті «живе для себе», але насправді страждає від наслідків: втрачає стосунки, не може втриматися на роботі, стикається з тотальною неповагою. Він знову нещасливий, але вже з іншої причини.

Його зціленням був би не бунт проти відповідальності, а набуття свободи вибирати, за що брати відповідальність, а за що — ні. Побачити, що свідомо обрана відповідальність може приносити не тягар, а радість творення і користь для себе.

Ілюзія контролю та інші крайнощі

Цей маятник може проявлятися в різних формах:

• Людина, що страждала від безсилля перед своїми емоціями, може впасти в ідеологію тотального контролю, ігноруючи все «негативне» і будуючи навколо себе стерильну бульбашку, яка неминуче лусне.
• Той, хто тікав від внутрішнього болю через залежність, може зцілюватися, вдарившись в іншу крайність — нав'язливе «копання в собі» і роботу з тінями, що виснажує нервову систему і перетворюється на нову форму самокатування.
• Той, кого глибоко ранили стосунки, може обрати шлях тотальної незалежності, відштовхуючи всіх і страждаючи від глибокої самотності, яку сам собі створив.
• Надто оптимістична людина, переживши глибоке розчарування, може стати циніком, який зневірює себе раніше, ніж це зробить світ, і тим самим відштовхує від себе доброту, якої насправді прагне.

Чому «баланс» — це не відповідь, а інтеграція — так

Я не закликаю прагнути до якогось уявного «балансу». Ідея балансу часто зводиться до механічного процесу: тут трохи відняти, там трохи додати. Це як баланс між роботою та відпочинком, де ми постійно намагаємося виміряти, чи не забагато одного й замало іншого. Це виснажує і обмежує, змушуючи приглушувати одні частини себе на користь інших.

Свідомість рухається не до балансу, а до інтеграції. В інтеграції протилежності не врівноважують одна одну, а об'єднуються, створюючи щось третє, що містить у собі силу обох. Це не про те, щоб знайти середину між співзалежністю та егоїзмом. Це про те, щоб навчитися одночасно цінувати себе і будувати глибокий зв'язок з іншими. Це про те, щоб могти бути і сильним, і вразливим, і відповідальним, і вільним.

Зцілення — це коли людина, якій чогось бракувало, нарешті це отримує. Це коли ми повертаємо собі ті частини себе, від яких колись відмовилися.

Добра новина в тому, що ми вчимося на всьому, що робимо. Навіть розгойдуючи маятник, людина отримує досвід, який врешті-решт підштовхне її до справжнього рішення. Але ви можете заощадити час і вберегти себе та інших від болю, якщо просто усвідомите цю тенденцію. Замість того, щоб кидатися в реакцію, дайте собі час зупинитися і запитати: «А як виглядає моє справжнє зцілення? Не протилежність мого болю, а його справжнє вирішення?»

І пам'ятайте, що сміливість дивитися на ці процеси в собі — це вже величезний крок. Крок не лише до власного добробуту, а й до добробуту тих, хто вас оточує.

Література:

• Melody Beattie, "Codependent No More: How to Stop Controlling Others and Start Caring for Yourself". (Класична праця про співзалежність. Хоча прямо не описує «маятник», книга детально розкриває вихідну точку проблеми, описаної в історії Олени, — моделі поведінки, де людина відмовляється від себе заради інших, і пропонує шляхи до відновлення власної цінності).
• Джеймс Холліс, "Під тінню Сатурна: чоловічі психологічні рани та їх зцілення". (Робота юнгіанського аналітика, яка глибоко досліджує теми тіні, психологічних травм та інтеграції відщеплених частин особистості. Це підтверджує ідею статті про те, що справжнє зцілення лежить не в реактивній зміні поведінки, а в глибокій інтеграції внутрішніх протилежностей).
• Jeffrey E. Young, Janet S. Klosko, "Reinventing Your Life: The Breakthrough Program to End Negative Behavior and Feel Great Again". (Книга, заснована на схема-терапії, описує життєві пастки (схеми) і стилі їх подолання. Один зі стилів, «гіперкомпенсація», є точним психологічним терміном для «розгойдування маятника», коли людина, щоб впоратися з болем схеми, починає діяти в протилежній, часто так само деструктивній манері).
• Ірвін Ялом, "Ліки від кохання та інші оповіді психотерапевта". (Збірка історій з психотерапевтичної практики, яка ілюструє, що шлях до змін не є лінійним. Оповідання Ялома показують складність людської психіки та підтверджують тезу статті, що прості рішення, як-от втеча в протилежність, рідко бувають ефективними в довгостроковій перспективі).