Різне лібідо в парі: як потяг одного та настрій іншого впливають на стосунки

Уявіть собі таку картину: вечір, ви поруч із коханою людиною, відчуваєте приплив ніжності та бажання. Ви тягнетеся до неї, сподіваючись на взаємність, але натомість чуєте тихе: «Не сьогодні, я не в настрої». Знайоме відчуття? Цей момент, сповнений незручності та прихованого розчарування, є відображенням однієї з найскладніших проблем у стосунках — розбіжності в сексуальному бажанні. І питання, яке неминуче постає: що відбувається з коханням, коли потреби одного партнера систематично не збігаються з можливостями чи настроєм іншого?

Парадокс лібідо: потяг проти настрою

В основі багатьох сексуальних непорозумінь лежить фундаментальна різниця у природі лібідо. Часто кажуть, що для чоловіків секс — це потяг, невпинний імпульс, схожий на голод чи спрагу. Він є, він вимагає задоволення. Для жінок же секс частіше є настроєм — чимось, що залежить від емоційного стану, втоми, відчуття безпеки та зв'язку з партнером. Звісно, це узагальнення, і буває абсолютно навпаки, але ця тенденція пояснює, чому в багатьох гетеросексуальних парах саме чоловік частіше виступає ініціатором і, відповідно, частіше стикається з відмовою.

Проблема в тому, що з цим невидимим розривом неможливо домовитись раз і назавжди. Жодні терапевтичні бесіди не змусять одного партнера хотіти сексу так само сильно й часто, як інший. Будь-який компроміс, наприклад, «секс по вівторках і суботах», перетворює близькість на обов'язок і неминуче робить одного або обох партнерів нещасними. Один почуватиметься використаним, інший — знехтуваним. Тому ключовим фактором для повноцінних стосунків є початковий вибір партнера зі схожим сексуальним темпераментом. Та що робити, якщо ви вже у стосунках і ця проблема постала на повен зріст?

Метафора ресторану: коли потреби стикаються з кордонами

Давайте проведемо уявний експеримент. Ви голодні й приходите до свого улюбленого ресторану о 20:01, а він працює до 20:00. Вам ввічливо кажуть: «Вибачте, кухня закрита. Чекаємо на вас завтра». Було б абсурдно і навіть дещо нарцисично наполягати, щоб вас нагодували. Правила є правила. Ви поважаєте їхні кордони.

Але з іншого боку, було б так само дивно, якби персонал ресторану очікував, що ви не будете їсти до завтра лише тому, що їхня кухня закрита. Ваша потреба — голод — нікуди не зникла. Що ви робите? Кажете: «Звісно, я розумію. Гарного вечора!» — і йдете шукати інше місце, де вас готові обслужити. Все просто, логічно і без образ.

Ця метафора болісно точно описує ситуацію в спальні. Коли жінка не в настрої, її «кухня» закрита. Наполягати — означає порушувати її кордони. Але її відмова не скасовує «голоду» чоловіка. Ідея про те, що він може просто піти і «повечеряти в іншому місці», змушує багатьох жінок замислитися. І тут починається найцікавіше. Адже є різниця між випадковим перехожим, який зазирнув у ресторан після закриття, і постійним, улюбленим клієнтом. Втрата одного замовлення — це дрібниця. А втрата постійного клієнта може поставити під загрозу майбутні прибутки.

Коли чоловік, якого жінка любить, чию увагу та турботу цінує, розглядає можливість задовольнити свої потреби деінде — не зі злості чи для помсти, а раціонально, як голодна людина шукає їжу, — це змушує по-іншому поглянути на ситуацію. Жінка може почати думати: «Гаразд, кухня вже закрита, але ж пройшла всього хвилина... Можливо, для нього я можу зробити виняток».

Відлуння прецеденту: як формуються правила гри

Найбільший вплив чоловік має на самому початку стосунків. Саме тоді, часто мовчки, ви двоє домовляєтеся про «ціну» близькості. Якщо на відмову в сексі ви реагуєте просто обіймами, продовжуючи дарувати той самий рівень уваги, турботи та відданості, ви несвідомо посилаєте сигнал: «Я готовий платити ту саму ціну за меншу кількість товару».

Припустімо, Іван хоче близькості, а Олена каже, що втомилася. Іван, прагнучи бути добрим і чуйним, обіймає її та бажає добраніч. Здавалося б, ідеальна поведінка. Але якщо це повторюється знову і знову, Олена несвідомо засвоює, що її відмова не має реальних наслідків для стосунків. Вона отримує всю ту ж ніжність і турботу, але без сексу. Відповідно, цінність сексу в цій конкретній парі зростає до небес, тоді як на «відкритому ринку» вона може бути зовсім іншою.

Альтернативна реакція Івана могла б бути іншою. Не гнівною чи маніпулятивною, а спокійною і чесною. Щось на кшталт: «Я розумію і поважаю твоє рішення. Все гаразд. Але моя потреба нікуди не зникла, тому я, мабуть, піду прогуляюся/почитаю в іншій кімнаті, щоб якось впоратися з цим. Гарного тобі відпочинку, побачимося вранці». Це не погроза. Це констатація факту: ти маєш право на свої кордони, а я — на свої потреби. І якщо наші потреби та кордони постійно не збігаються, це стає сигналом про глибшу проблему у стосунках.

Це створює прецедент. Це змушує обох задуматися про баланс «давати-брати» і про те, чи справді їхні шляхи ведуть в одному напрямку. Адже в кінцевому підсумку повноцінні сексуальні стосунки — це не про те, щоб змусити «кухню» працювати понаднормово. Це про те, щоб обом хотілося створювати спільні «бенкети», тому що вони цінують і одне одного, і ту унікальну близькість, яка між ними виникає.

Література:

• Esther Perel, Mating in Captivity: Unlocking Erotic Intelligence. (Книга досліджує парадокс, згідно з яким те, що створює комфорт і безпеку в стосунках (любов, близькість), часто вбиває еротичне бажання. Авторка пояснює, чому пристрасть потребує певної дистанції та новизни, що безпосередньо стосується теми «настрою» та «потягу» у статті).