Я та Мій Страх
"Подякуйте вашому страху, він вас захищає, у нього проста функція - дати вас максимум безпеки будь-якою ціною". Як же дратує така правда від колег-психологів! А може я не хочу дякувати тому, що мене обмежує, не хочу дякувати за те, що мені складно заснути ввечері через думки про завтрашній день, страх встигнути, страх помилитися, страх здійснити бажане і не здійснити теж страх і вже точно я не хочу дякувати за те, що не можу чітко уточнити умови, коли влаштовуюся на нову роботу, боюся відмовити і здатися якоюсь не такою.
А що перше спадає вам на думку, коли ви чуєте про страх?
Мені уявляється клітка, важка... залізна... І питання, як я ставлюся до клітки, як її використовую. Чи може ховаюся всередині від чогось і давно забула, що у мене є ключ, щоб вийти, хоч і ховатися немає від чого, страшне вже позаду? Чи може я час від часу туди заглядаю, пам'ятаючи, що лише у мене є ключ від моєї клітки і ховаючись від чогось, відпочиваю там? А може я по-дитячому, грайливо і з усмішкою гойдаюся на тій клітці, яка підвішана, перевертаю її зі сторони в сторону, як мені хочеться і давно викинула ключ і навіть не підозрюю, що там можна сховатися на якусь хвилинку, зробивши затишний куток для себе?
Як же було б добре жити вільно від страху, а може і щоб клітка зникла, забудася, заросла трояндами і травою за непотрібністю, а скільки б я змогла зробити, чи сказати, якби не боялася і не соромилася, могла б дати щось іншим і з легкістю взяти, проявити свою унікальність, розкритися і цвісти... але.. страшно..
Якщо історія зі страхом, який сковує, наче та клітка, чимось знайома для вас, моя вам підтримка, розумію усі ці почуття.
Тоді, мабуть, ви шукаєте ліків, шукаєте своє право ходити, говорити, брати своє, а може літати, а може кричати, плакати, чи просто бути собою без потреби ховатися кудись чи закриватися в клітку.
Хто шукає, той знаходить.
Я не дам вам відповіді тут, у нашій короткій розмові, але скажу, що крім "клітки", чогось важкого, непідйомного, дратуючого, виснажливого у вас є ще дещо. Може, це світло, яке проявляє себе у словах, чи погляді, чи діях, як не ховай. А може, це сам погляд, може ви бачите те, що складно помітити і дивитися туди, де не кожен гляне. А може це крила, які донесуть вас куди завгодно, чи ніжна троянда, чутливість якої потребує особливого догляду, але така чарівна і красива.
Я говорю метафорами, може вам складно буде це зрозуміти, але у вас точно щось є, якась особливість, яка стане ключиком до клітки. Знайдіть свою опору.
У вас вийде.
А поки ділюся своїм світлом, до зустрічі, психолог Марія Дворська.
