Ніцше і втеча від реальності: Психологічний погляд на віру в інші світи

З давніх-давен людство вдивлялося у зоряне небо та вглиб себе, шукаючи відповіді на вічні питання: Хто ми? Звідки прийшли? У чому сенс нашого існування? Ці пошуки часто вели до створення величних систем – метафізичних картин світу, які намагалися пояснити найглибшу суть Всесвіту, те, що лежить "за межами фізики". Але чи завжди ці пошуки вели нас до істини, чи, можливо, іноді вони були лише способом втекти від непростої реальності? Саме це питання з усією гостротою поставив Фрідріх Ніцше.

Спокуса "інших світів": Від міфу до філософії

Ще до появи філософії, культури створювали міфи про богів та походження світу. Давні греки першими зробили крок за межі міфології, шукаючи раціональні, природні пояснення. Вони запитували: що є основою всього? Що рухає світом? Яка його справжня природа? Деякі з них, як Анаксимандр, а згодом і величний Платон, дійшли висновку, що видимий, мінливий світ, який ми сприймаємо органами чуття, не може бути остаточною реальністю. Має існувати щось первинне, незмінне, досконале – метафізичний світ. Анаксимандр називав це джерело "Апейроном" (безмежним, невизначеним), з якого все виникає і куди все повертається. Платон же розробив знамениту теорію "світу Ідей" (або Форм) – досконалої, вічної реальності, що існує "за небесами", а наш видимий світ є лише її блідою, недосконалою тінню. Так народилася "теорія двох світів", що глибоко вплинула на всю західну думку.

Ніцше кидає виклик: Психологія метафізики

Фрідріх Ніцше, однак, поставив під сумнів саму ідею такого "іншого світу". Він запитував: навіть якби цей метафізичний світ існував, як ми могли б про нього щось знати? Наш розум еволюціонував для взаємодії з цим, видимим світом. Як він може осягнути те, що, за словами Платона, перебуває "за небесами"? Для Ніцше віра в метафізичний світ здавалася абсурдною з точки зору пізнання.

Та його критика йшла значно глибше. Ніцше занурився у психологію тих, хто створював і приймав ці теорії. Він дійшов висновку, що віра в "істинний світ" – це не результат раціональних доказів чи спостережень. Це, скоріше, ірраціональне переконання, що корениться у глибокому людському страху. Страху перед чим? Перед самою природою нашого існування.

Чому "стабільність" – це "добро", а "зміна" – "зло"?

Ніцше помітив цікаву закономірність: метафізичні світи завжди описувалися як вічні, незмінні, стабільні – як світи "буття". І саме ці якості асоціювалися з добром, досконалістю, божественністю. Наш же видимий світ – це світ постійних змін, росту, трансформації, занепаду і смерті. Це світ "становлення". І його традиційно принижували, називаючи недосконалим, дефектним, навіть злим.

Чому так? Ніцше дає відповідь: тому що зміна несе з собою страждання. Біль росту, страх втрати, тривога, неминучість смерті – ось атрибути світу становлення. Метафізика, за Ніцше, стала спробою втекти від цієї болісної реальності. Люди шукали "істину" – світ, який не суперечить собі, не обманює, не змінюється, світ, де немає страждань. "Пошук метафізичного світу... насправді є таємним бажанням уникнути страждань," – писав він. Це глибоко вкорінене бажання знайти щось постійне, на що можна спертися серед хаосу змін.

"Метафізична потреба" як виправдання втечі

Таким чином, для Ніцше, традиційна метафізика – це не стільки безкорисливий пошук істини, скільки "метафізична потреба" слабких. Це спосіб обдурити себе, вигадавши досконалий, божественний світ, щоб знецінити цей, реальний світ з його болем. Філософи, стверджував Ніцше, принижують реальність, бо вона завдає страждань, і підносять вигадку до рангу божества. "Вигадувати байки про інший світ... не має жодного сенсу, якщо в нас не панує інстинкт наклепу, приниження та підозри проти життя," – писав він. Це помста життю за його трагічність через "фантасмагорію іншого, кращого життя".

Ніцше був безжальним у своїй оцінці, називаючи навіть Платона "боягузом перед реальністю", який тікає в ідеал, бо не може витримати життя таким, яким воно є. Він розумів, що більшість людей потребують цієї "брехні", цих метафізичних милиць, бо без них муки життя були б нестерпними. "Декаденту потрібна брехня, — казав він, — це одна з умов його збереження".

Сила сказати "Так!" життю: Геракліт і Воля до Влади

Але чи всі потребують цієї втечі? Ніцше захоплювався давньогрецьким філософом Гераклітом, який, на відміну від Платона, не шукав стабільного "буття" за мінливим світом. "Я не бачу нічого, крім становлення," – проголошував Геракліт. Для нього видимий, мінливий світ і був єдиною реальністю.

Ніцше підхопив цю ідею: "Геракліт назавжди матиме рацію у своєму твердженні, що буття – це порожня вигадка. Видимий світ – єдиний; 'справжній світ' просто додається брехнею".

Якою ж тоді бачив реальність сам Ніцше? Для нього існує лише один світ – цей, видимий, який ми відчуваємо. І цей світ не є добрим чи злим у моральному сенсі. Він порівнював Всесвіт із дитиною, яка граючись будує і руйнує піщані замки – творіння і руйнація відбуваються з невинною байдужістю, "по той бік добра і зла".

Фундаментальною силою, що рухає цим світом, Ніцше називав "Волю до Влади". Це не просто жага панування, а глибинна, невпинна енергія, прагнення до зростання, трансформації, самоперевершення, що притаманне всьому живому і неживому. "Цей світ — монстр енергії без початку і кінця... Море сили, що тече і мчить разом, вічно змінюється, вічно затоплює... Цей світ — це воля до влади і ніщо інше, і ви самі також є цією волею до влади і ніщо інше".

Це заклик не тікати від життя, а прийняти його у всій повноті – з його радістю і болем, творчістю і руйнацією, становленням і неминучістю. Залишатися вірними землі, знаходити силу і сенс тут, у єдиній реальності, яка в нас є. Чи готові ми прийняти цей виклик?

Література:

• Ніцше, Ф. (2021). Так казав Заратустра. Книжка для всіх і ні для кого. (Пер. з нім. Анатолія Онишка). Видавництво Жупанського. (Ключовий твір Ніцше, де викладено ідеї надлюдини, вічного повернення та критики традиційних цінностей, що відображає його заклик до життєствердження).
• Ніцше, Ф. (2019). По той бік добра і зла. Генеалогія моралі. (Пер. з нім. Анатолія Онишка). Видавництво Жупанського. (Праці, де Ніцше глибоко аналізує походження моральних понять та критикує метафізичні засади традиційної філософії, розкриваючи психологічні мотиви філософських систем).
• Ніцше, Ф. (2002). Воля до влади: Спроба переоцінки всіх цінностей. (Пер. з нім. Петра Таращука). Основи. (Хоча це компіляція нотаток, вона містить розробку центрального поняття "Волі до Влади" як основного принципу буття у філософії Ніцше).
• Платон. (2000). Держава. (Пер. з давньогрец. Д. Коваль). Основи. (Основний діалог Платона, де викладено теорію Ідей (Форм) та концепцію двох світів, яка стала головним об'єктом критики Ніцше).