Від ангедонії до зростання: Як дитяча цікавість допомагає знову знайти радість життя
Буває такий стан, коли нічого не тішить, ніщо не викликає інтересу – ні улюблені справи, ні спілкування, ні світ навколо. Здається, все втратило барви і сенс. Психологи називають це ангедонією, і часто вона є одним із симптомів депресії. У такому стані навіть базові речі, як-от прийняти душ чи випрати одяг, видаються непосильним тягарем. Яка вже тут цікавість до "чудового світу навколо"? Але чи не стає ця втрата інтересу до життя чимось більшим, ніж просто симптом? Чи не є це також відображенням певних тенденцій у нашому суспільстві?
Світ вузьких спеціалістів та поверхневих знань
Здається, сучасний світ підштовхує нас до вузької спеціалізації. З дитинства нас вчать фокусуватися на чомусь одному: обери професію, стань експертом у своїй галузі. Будь-який час, витрачений на щось "непрофільне", часто сприймається як марнування. Ми звикаємо приймати безліч речей як належне, не надто заглиблюючись у їхню суть. Як працює той самий Wi-Fi чи смартфон? Навіщо розбиратися, якщо можна швидко "загуглити" відповідь, прочитати перші рядки, кивнути "о, круто" і забути за хвилину, якщо це не стосується нашої роботи чи безпосередніх потреб? Ми стаємо експертами у своїй вузькій ніші, але ризикуємо втратити широту погляду та справжню цікавість до величезного, складного і дивовижного світу за її межами.
Куди зникає дитяча допитливість?
А згадайте себе дитиною! Пам'ятаєте те відчуття майже магічного захвату від найпростіших речей – сонечка, що повзе по пальцю, калюжі після дощу, конструктора чи нової ляльки? Світ був незвіданим, сповненим таємниць, і хотілося все дослідити, до всього доторкнутися, все спробувати. Видатний психолог Жан Піаже вважав, що саме ця вроджена допитливість, прагнення досліджувати є головним двигуном нашого розвитку. Через дослідження світу ми пізнаємо його закони і водночас – самих себе. З віком, звісно, багато що стає знайомим, звичним, новизна зникає. Ми бачили вже чимало "комбінезонів із сонечками та турніків". Але чи тільки у новизні справа?
Цікавість – ознака не наївності, а зрілості
Виявляється, справа не лише в тому, що діти бачать світ вперше. Вони, взаємодіючи зі світом, постійно відкривають щось нове і про себе. Це схоже на безперервний цикл: новий досвід допомагає нам дізнатися щось про себе, а це, своєю чергою, спонукає шукати ще більше нового досвіду та знань. Психологи Джек Бауер та Ден МакАдамс досліджували людей, які ставлять собі за мету особистісний ріст та активно шукають новий досвід. Вони виявили, що такі люди часто демонструють вищий рівень так званого "розвитку Его" – показника, який психологи використовують для оцінки особистісної зрілості.
Тож, всупереч стереотипу, що постійні запитання "чому?" та інтерес до всього на світі – це щось дитяче чи наївне, насправді допитливість може бути ознакою активного особистісного розвитку. Це свідчення того, що людина не застигла у своєму сприйнятті, а продовжує будувати складніше і глибше розуміння себе та світу.
Як повернути цікавість у сірі будні?
Найцікавіше те, що справа не стільки в екзотичності самого досвіду – чи то подорож на інший континент, чи похід на виставку, чи навіть очікування у черзі – скільки в нашому ставленні до нього. Спробуйте наступного разу, коли опинитеся в якійсь буденній, можливо, нудній ситуації, поглянути на неї трохи інакше. Просто дозвольте собі проявити хоч крихту цікавості. Запитайте себе: "А як це насправді працює?", "Чому це відбувається саме так?", "Що цікавого я можу тут помітити, чого не бачив раніше?". Навіть якщо відповіді не знайдуться одразу, сам процес пошуку вже змінює сприйняття.
Маленький крок до більш наповненого життя
Хтозна, що нового ви зможете дізнатися – про світ чи навіть про себе? Можливо, свідоме плекання цікавості не вирішить миттєво всіх проблем і не позбавить від ангедонії, якщо вона є симптомом глибшого стану. Але такий підхід здатен додати трохи барв у буденність, зробити життя трохи об'ємнішим, осмисленішим і, можливо, трохи стерпнішим. Адже цікавість – це та іскра, яка може запалити внутрішній вогонь пізнання, зростання та, зрештою, інтересу до самого життя.
Література:
- Піаже, Ж. (2003). Психология интеллекта. Санкт-Петербург: Питер.
(Хоча це російське видання, воно є класичним викладом теорії когнітивного розвитку Жана Піаже, де розглядається роль активності дитини та її взаємодії з середовищем, включаючи допитливість, у формуванні інтелекту. Українські переклади або детальні виклади його теорії також можна знайти у підручниках з вікової та педагогічної психології). - Bauer, J. J., & McAdams, D. P. (2004). Growth Goals, Maturity, and Well-Being. Developmental Psychology, 40(1), 114–127.
(Це оригінальна стаття англійською мовою, де автори досліджують зв'язок між цілями особистісного зростання, які передбачають пошук нового досвіду та знань, та показниками психологічної зрілості (розвитком Его) і суб'єктивним благополуччям. Вона підтверджує ідею статті про те, що прагнення до розвитку через новий досвід пов'язане зі зрілістю). - Вітенко І. С., Вітенко Т. І. (2012). Основи психології: Підручник. Київ: Центр учбової літератури.
(У загальних підручниках з психології для ВНЗ зазвичай є розділи, присвячені мотивації, емоціям та особистісному розвитку, де можуть розглядатися поняття допитливості як риси особистості або стану, а також ангедонія в контексті емоційних розладів).