Нарoдження сoрoму
Сором у своїй здоровій формі - це емоція, яка допомагає нам краще розуміти свої власні межі та межі інших людей. Вона говорить нам щось типу "хей, ця дія не відповідає твоїм цінностям або відчуттю власної гідності". Натомість, у своїй нездоровій формі, сором розростається настільки, що стає центром нашої особистості. У цьому сценарії відчуття власної гідності першопочатково не існує.
Токсичний сором - це впевненість у тому, що щось у нас є абсолютно неправильним, спотвореним або зламаним. Такий сором часто стає серединою ідентичності людини та охоплює усі аспекти її життя.
Життя такої особистості засновано на діях, які допоможуть їх підібрати правильну маску. Вона подібна на захисний костюм, функцією якого є приховати від інших абсолютну відсутність почуття власної гідності та вартісності.
Зазвичай це стається з тими, хто у ранньому віці мав досвід гострого неприйняття його особистості або її частин. Несхвалення, що фокусується не на діях, а на аспектах особистості дитини, змушують її почуватися вразливою та не гідною любові та поваги. Або не гідною взагалі нічого.
Але твій сором насправді не твій. Це сором твоєї мами, яка порівнювала твої досягнення з досягненнями однолітків. Твого батька, що відмовлявся називати тебе твоїм ім'ям та використовувати правильний займенник. Твоєї тітки, яка при кожній зустрічі відмічала, як ти схудла або потовстішала.
Сором спадковий. Це як сімейна реліквія, блискуча коробочка, яка передається з покоління в покоління як найбільший скарб. А коли нарешті хтось ту коробочку наважується відкрити, виявляється, що там не золото, а гниль.
Але ти не гнила. Не зламана, не спотворена і не лякаюча. Тобі підло набрехали. І я насправді не знаю що важче - позбавитися сорому чи прийняти той факт, що найближчі люди дивилися на тебе, але не бачили.
