Я зла.
Я зла.
Більшість з нас росли в заборонах. Звісно, що заборони типу "не можна пхати пальці в розетку" або "не можна переходити дорогу на червоний" мають в собі сенс, адже забороняють речі, які несуть небезпеку життю. А як щодо заборон які, навпаки, забороняють жити?
Розділення емоцій на "погані" та "хороші" та заборона перших - це кончена маячня. Це в мені говорить моя злість. Злість за себе та усіх, кого я часто бачу навпроти себе. Тих, що сидять зі зжатими кулаками. Тих, у кого покусана в кров шкіра навколо нігтів. Тих, хто приховує під рукавами порізи. Та навіть тих, хто має постійні проблеми з диханням, підвищене серцебиття та хворіє на застуду та грип раз на три тижні.
Гнів - це сигнал про те, що в точці контакту між людиною та її оточенням щось пішло не так. Усвідомлення злості потрібне саме для того, щоб цей контакт відрегулювати. Ті дорослі, яких називають "терпілами", або ж ті, які, навпаки, які починають сварки навіть з невинним касиром на касі "АТБ" - це колишні діти, спроби проявити злість яких вважали неповагою та нечемністю.
Сильні емоції, зокрема злість - це яскрава ознака того, що ми маємо прагнення жити та чинити опір тому, що не відповідає нашій справжньості. Злість мобілізує та надає сили. Це як цистерна з бензином, який можна використати, щоб заправити авто або зігрітися. Якщо її не використовувати, рано чи пізно вона вибухне. І скоріш за все вб'є або вас, або оточуючих.
