Суїцидальна поведінка
Проблема суїцидальної поведінки є надзвичайно актуальною. Згідно з даними ВООЗ щороку у світі здійснюється близько мільйона самогубств. Особливо суїцидальна поведінка заслуговує уваги в кризові періоди буття суспільства. Достатньо згадати нещодавню «епідемію узгоджених самогубств підлітків через соцмережі» та осіб з посттравматичним синдромом, що виникає внаслідок перебування у зоні збройного конфлікту. Незважаючи на зусилля різних галузей наук і соціальних інститутів, проблема залишається невирішеною та потребує подальшого дослідження.
Незрозумілими до кінця залишаються психологічні механізми психодинаміки суїцидальної поведінки. Невідомо також, яка конкретна людина і в який момент буття стає потенційним суїцидентом. Тому необхідно описати види, епідеміологію суїцидальної поведінки та причини її виникнення; розглянути сучасне нейропсихологічне розуміння психодинаміки суїцидальної поведінки; висвітлити нейрохімічні зміни у суїцидальному мозку.
Отже, суїцидальна поведінка містить суїцид і парасуїциди. Суїцид – це добре спланований захід свідомого позбавлення свого життя будь-якою ціною і не залежить від думки та реакції рідних, близьких, друзів (Jobes, & Linehan, 2016). Парасуїциди – це суїцидальні замахи, спроби та прояви, які здійснюються здебільшого в стані афекту і по суті є не стільки намаганням позбавити себе життя, як спосіб привернути увагу довколишніх до себе та своїх проблем. Суїцидальні замахи – суїцидальні дії, які не завершилися летально через незалежні від суїциданта причини. Суїцидальні спроби – це демонстративні дії, за яких суїцидент усвідомлює загрозу життю своїми діями. Суїцидальні прояви – думки, висловлювання, натяки, які не супроводжуються жодними суїцидальними діями. Навмисне нанесення собі шкоди називають псевдосуїцидом (Pompili, & Tatarelli, 2010). Самопожертвування з альтруїстичною мотивацією, яке часто трапляється під час збройних конфліктів та інших екстремальних ситуаціях, належить до героїзму. Умови для героїзму виникають через недопрацювання когось, що потребує жертовності інших задля стабілізації ситуації. Самопожертвування через ідеологічні та релігійні мотиви з агресивним ухилом щодо інших осіб розглядають, як крайній прояв ідеологічного/релігійного фанатизму – тероризм. Бувають первинні та повторні суїциди за невдалих попередніх спроб. Існують гострі суїциди та хронічні, які не призводять до негайної смерті – саморуйнівна поведінка: хімічні адикції, роботоголізм, геймблінг, неправильний спосіб життя. Існує також латентний (прихований) суїцид – ризикова поведінка, за якої індивід усвідомлює небезпеку, але байдуже ставиться до ризику: необачне поводження з технікою, зброєю, тваринами; свідоме нехтування правилами дорожнього руху; ризикова поведінка в екстремальних умовах; нехтування правилами безпеки; байдуже ставлення до свого організму тощо. За кількістю учасників суїциди класифікують на поодинокі і розширені (кілька осіб, група). Тут можна додати ще «розширені віддалені», коли люди через засоби комунікації синхронізують своє самогубство інколи з одночасною трансляцією в соцмережах. Спосіб позбавлення себе життя (самостійно чи за допомогою іншої особи) залежить від світоглядних, соціальних, звичаєвих та естетичних особливостей суспільства (Maris, Berman, & Silverman, 2000).
Варто суїцидальну поведінку не плутати з несуїцидальними самопошкодженнями (порізи, припікання, самопобиття тощо), яке характерне особливо серед дівчат-підлітків. Левковская, Шевченко, Данилова та Грачев (2017) виявили, що самопошкодження можуть бути як компонентом суїцидальної поведінки, так і самостійною поведінковою моделлю поза суїцидальним контекстом у разі психологічного захисту та копінг-стратегії.
