Чи може усвідомлення власної компетентності змінити наше життя?

Розділ 1. Відкриття сили цілей досягнення

Людина завжди прагнула відчувати, що здатна впливати на світ: демонструвати навички, навчатися чомусь новому, доводити власну майстерність. Це прагнення до компетентності й лягло в основу теорії цілей досягнення. Уявімо: ви поставили мету вдосконалити певну навичку чи довести іншим, що можете зробити більше. Чи впливає характер вашої мети на емоції, готовність долати труднощі й навіть на сприйняття власної особистості? Теорія цілей досягнення стверджує, що так, і саме усвідомлення своєї компетентності або її відсутності задає всю динаміку наших емоційних реакцій і поведінки.

Ця теорія показує, що наші цілі – це не просто рівень «планки», яку ми хочемо перестрибнути. Значно важливіше те, як ми оцінюємо власні успіхи й невдачі, а також що саме мотивує нас у ситуаціях, де треба докладати зусиль. Спочатку науковці здебільшого вивчали та описували рівень бажаної продуктивності, однак згодом виявилося, що люди мають різні критерії «успіху» й у різний спосіб реагують на труднощі. Коли ми говоримо про цілі досягнення, то фактично говоримо про уявний “вектор”, який визначає, чого саме ми прагнемо: перемогти себе вчорашнього, перевершити інших чи, можливо, уникнути невдачі будь-якою ціною.

Розділ 2. Як ми фокусуємося на меті

Теорія цілей досягнення виділяє три ключові поняття, які пояснюють, чому люди поводяться так по-різному, стикаючись зі спільними завданнями. Перше поняття – стан залученості до мети. Уявімо момент, коли ви приходите на тренування і налаштовуєтесь саме на те, щоб сьогодні зробити максимум. Можливо, ви намагаєтеся вдосконалити техніку, а може – прагнете всіх обігнати. Такий фокус, спрямований на миттєвий успіх або вдосконалення, і є «станом залученості до мети». Він мінливий: сьогодні ми на піку мотивації, а завтра – втомлені й менш зосереджені.

Звісно, постає питання: чому ж цей стан не досліджують ґрунтовніше, адже він такий динамічний і часто визначає успіх у конкретний момент? Відповідь криється у складнощах вимірювання. Як зафіксувати зміни мотивації з дня в день, з уроку в урок чи з гри в гру? Інколи для вчених це досить непросто, адже потрібні повторні заміри в реальних умовах, де купа невидимих чинників. Та попри труднощі, ми розуміємо, що саме стан залученості допомагає пояснити феномен: людина сьогодні невпевнено почувалася і дала слабкий результат, а вже завтра змінила внутрішній настрій – і досягла успіху.

Друге поняття – цільова орієнтація. Якщо стан залученості – це наче «миттєвий знімок», то цільова орієнтація більше схожа на особистісну тенденцію. Вона описує, який тип цілей людина зазвичай обирає у конкретному контексті: спорт, навчання, робота тощо. Хтось переважно прагне самовдосконалення, хтось – яскравих перемог над суперниками, а дехто найбільше боїться осоромитися. І хоча цільова орієнтація є стабільнішою, ніж швидкоплинний стан залученості, її складність у тому, що вона легко зливається з іншими властивостями характеру. Наприклад, сильний страх невдачі може спонукати людину триматися подалі від викликів і трактувати будь-яку діяльність у негативному ключі, навіть якщо ситуація об’єктивно не така вже й ризикована.

Третє поняття – цільовий клімат. Це сукупність тих ситуативних сигналів, які сприймають люди: атмосфера в колективі, методи наставників чи вчителів, способи визнання чи покарання, принципи оцінювання. Усім нам знайоме відчуття, коли керівництво хвалить одних перед усіма й соромить інших, – у такій обстановці люди схильні менше ризикувати, їм важливо не осоромитися. А буває навпаки: керівник заохочує намагання і зусилля, ставлячи акцент на прогресі, тож колеги стають відкритішими до нових ідей і позитивніше ставляться до критики.

В академічних дослідженнях часто згадують модель TARGET, що виділяє завдання (Task), повноваження (Authority), визнання (Recognition), групування (Grouping), оцінювання (Evaluation) та час (Time) як ключові фактори. Насправді, кожен із цих чинників може або мотивувати людину вдосконалюватися, або навпаки – змушувати її уникати поразки. Важливо саме те, як усе це сприймає людина: якщо тренер публічно сварить, то один спортсмен стане агресивно конкурувати, а інший – пригнітиться.

Розділ 3. Як розуміти структуру цілей

Раніше дослідники протиставляли людей із «майстерною» (зосередженою на навчанні) реакцією на невдачу і тих, хто виявляв «безпорадність». Одні вважали свою невдачу сигналом, що треба наполегливіше працювати й розвиватися, інші – болісно переживали її як доказ своєї неспроможності. Так утворилася дихотомічна модель цілей, яка пояснювала, чому одні демонструють так звану майстерність, а інші – занепадають духом, побоюючись, що їх вважатимуть «слабкими».

Дихотомічна модель описує:

• Цілі-завдання (майстерність), де головна ідея – покращити власні вміння.
• Цілі-его (виконання або результативності), де наголос на тому, щоб перевершити інших або продемонструвати свою перевагу.

На практиці людина з орієнтацією на майстерність частіше отримує задоволення від процесу, охочіше досліджує нові стратегії та в результаті набирає внутрішніх сил для довготривалої мотивації. Орієнтація на его (результативність) теж може давати ривок уперед, особливо якщо ви любите змагання. Однак дослідження вказують: там, де надто багато зосередженості на результатах порівняно з іншими, часто зростає тривожність і конкурентний тиск.

З часом, утім, учені зауважили: навіть орієнтація на результат (его) буває дуже різною. Якщо людина хоче перевершити суперників – це одне. А якщо вона лише прагне уникнути поразки – це вже дещо інше. Так виникла трихотомічна модель, яка додала в дихотомію аспект «уникнення». У цій системі цілі майстерності збереглися, а цілі результативності поділилися на дві: спрямовані на досягнення (підхід) й на уникнення.

Розділ 4. Сила підходу й уникнення

Трихотомічна модель яскраво показала: бувають ситуації, коли людина найкраще розкривається, прагнучи здобути нові висоти й перевершити інших (орієнтація на досягнення результату), а бувають випадки, коли її бажання – не втратити позицій і вберегти свою гідність (орієнтація на уникнення некомпетентності). Усе це прямим чином впливає на інтерес, мотивацію, перфекціонізм і рівень стресу.

Подальші дослідження принесли четвертий елемент – «уникнення майстерності». Здавалося б, навіщо боятися погіршення навички? Та насправді в багатьох людей присутній страх «втратити форму» або погіршити результат порівняно з власними попередніми досягненнями. Це може стати додатковим джерелом хвилювання: наприклад, спортсмен, який переживає, що колись краще виступав, починає менше ризикувати й захищати власний образ «того, хто все вміє». Так сформувалася модель «2×2», де дві «вісі» (майстерність проти виконання/результативності) поєднуються з двома полярностями (підхід чи уникнення).

Що дає нам така складна структура? Вона допомагає точніше визначити, чому двоє людей із зовні схожою орієнтацією поводяться інакше. Хтось женеться за успіхом, а інший утікає від невдачі. Навіть коли обидва ціляться у «високий результат», настрій та спосіб реагування на перешкоди суттєво різняться. А теорія цілей досягнення вчить нас ставити собі запитання: «Якої саме мети я прагну: здобути розвиток чи уникнути слабкості? Обійти конкурентів чи не дати їм обійти мене?».

Розділ 5. Чому це так емоційно важливо

Здавалося б, ідеться про академічну концепцію. Але варто замислитися, як ця ідея відгукується в нашому житті. Адже ми щодня стикаємося з вибором: підняти планку чи триматися осторонь, аби уникнути сорому. Іноді страх невдачі сковує настільки, що людині легше не братися за справу, а інколи жага перемогти з’їдає нас ізсередини, роблячи виграш єдиним сенсом діяльності. Такий стан б’є по внутрішній свободі й креативності.

Водночас орієнтація на майстерність часто сприймається як більш стабільне джерело внутрішньої радості та сили. Коли ми спрямовані на вдосконалення, то невдачі стають уроками, а чужі успіхи – натхненням. Ми можемо працювати старанніше, експериментувати і спокійніше сприймати помилки. Іншим допомагає легкий змагальний дух, і це нормально, якщо не перетворюється на сліпе суперництво.

Якщо говорити про навчальні чи тренувальні середовища, то створення атмосфери, де схвалюється зусилля й підтримка, може значно змінити настрій учасників. Відкрита похвала за дрібні кроки вперед здатна розкріпачити тих, хто боїться осуду. А суворе порівняння оцінок і публічне «шельмування» помилок часто призводить до уникнення діяльності.

Розділ 6. Важливість реалістичного самоаналізу

Теорія цілей досягнення не заперечує, що іноді люди мотивовані зовнішніми нагородами. Проте ця теорія прагне пояснити, чому в однакових умовах одні спрямовуються до нового й складного, а інші уникають викликів. Часто ключовим фактором є усвідомлення власної компетентності: впевнені в собі люди беруться за складне завдання, бачачи в ньому шанс на прогрес, а невпевнені відчувають, що кожен крок може розкрити їхню «недостатність» перед оточенням.

Цікаво, що люди з сильною орієнтацією на уникнення помилок можуть здаватися менш ризикованими і більш обачними. Однак «обачність» тут відрізняється від мудрості, тому що часто позбавляє шансу на розвиток. І навпаки, ті, хто прагне оволодіти новими навичками, нерідко дають собі право на «несміливі» спроби й більш відкрите ставлення до зворотного зв’язку.

Розділ 7. Де це працює на практиці

Дослідники давно зацікавлені тим, як саме ці різні типи цілей відображаються у школах, університетах, спортивних секціях, компаніях та спільнотах. Наприклад, коли вчителька наголошує на вдосконаленні й розкритті талантів, діти частіше проявляють ініціативу й радіють процесу. Вони менше бояться «виглядати смішно» й краще засвоюють матеріал. Зовсім інакше, коли вчителька щодня порівнює учнів, виділяючи «найкращих» і «найгірших»: тут може зростати конкуренція та тривога, а деякі школярі взагалі почнуть уникати активності, щоби не осоромитися перед іншими.

У спортивному середовищі подібний ефект теж разючий. Команди, де тренер підтримує дружній і майстернісний клімат, можуть бути згуртованішими, а спортсмени – більш упевненими у власних силах. Якщо ж тренер цінує лише медалі й публічно висміює помилки, то комусь із гравців це надасть вибухову конкурентоспроможність, але в інших викличе зневіру й бажання уникати ситуацій ризику.

Розділ 8. Куди рухається теорія далі

Поява моделі 2×2 стала спробою дати всім різним типам цілей місце в єдиному класифікаційному просторі. Сьогодні дослідження тривають, і науковці обговорюють, наскільки додавання нового виміру (наприклад, «уникнення майстерності») дійсно поліпшує прогнози щодо мотивів і емоцій людей. Одні експерименти підтверджують, що модель 2×2 дає тонший аналіз, інші схиляються до того, що базової відмінності між підходом і уникненням уже достатньо.

Варто також зауважити, що жоден тип цілей не є однозначно «поганим» чи «ідеальним». Інколи прагнення перевершити інших стає потужним стимулом до прогресу. У певних випадках бажання уникнути поразки може допомогти людині бути обережнішою і зменшити ризики. Проте якщо брати загальну картину, орієнтація на розвиток себе нерідко пов’язується з тривалішою мотивацією, меншим стресом і більшою гнучкістю у навчанні.

Відчуття компетентності – це те, що живить нашу впевненість і водночас спонукає замислюватися: «Як саме я хочу реалізувати свої здібності й таланти?» Глибинне усвідомлення цього питання сприяє формуванню здорової мотивації. Коли ми розуміємо, що можна зростати, а помилки – це «кроки» до прогресу, ми розкриваємо свій потенціал і отримуємо більше задоволення від роботи та навчання.

Розділ 9. Прийняти ідею змінності

Зрештою, теорія цілей досягнення вчить нас, що навіть якщо ми колись відчували безпорадність чи навпаки агресивну потребу доводити щось іншим, це не назавжди. Ми можемо змінювати свої орієнтації й підходи. Якщо відчуємо, що постійно уникаємо помилок, то зможемо тренувати себе ставитися до них інакше – як до частини навчального процесу. Якщо постійно залежимо від конкуренції з оточенням, то можемо спробувати сконцентруватися на самовдосконаленні. І це не означає, що виграші чи соціальне визнання перестануть бути важливими, але вони перестануть бути єдиним джерелом задоволення.

Таким чином, наші цілі стають не просто списком справ, а своєрідним дзеркалом, у якому відображається наше ставлення до себе й до світу. І коли ми починаємо свідомо визначати, чого прагнемо й чому, тоді з’являється більше внутрішньої гармонії та сміливості.

Література:

• Dweck, C. S. (2000). Self-Theories: Their Role in Motivation, Personality, and Development. Philadelphia: Psychology Press. (У цій роботі авторка описує механізми «майстерності» і «безпорадності» у навчанні, що безпосередньо корелює з різними типами цілей досягнення.)
• Ames, C. (1992). Classrooms: Goals, structures, and student motivation. Journal of Educational Psychology, 84(3), 261–271. (У публікації висвітлюються принципи формування «клімату цілей» та впливу структури занять на ставлення учнів до навчання.)
• Elliot, A. J., & McGregor, H. A. (2001). A 2×2 achievement goal framework. Journal of Personality and Social Psychology, 80(3), 501–519. (Стаття представляє модель «2×2» і детально пояснює, як цілі підходу й уникнення взаємодіють із визначенням компетентності.)
• Nicholls, J. G. (1989). The Competitive Ethos and Democratic Education. Cambridge, MA: Harvard University Press. (Автор розглядає протиставлення майстерності й конкурентного середовища, що допомагає зрозуміти різні підходи до оцінювання успіху в ситуаціях досягнення.)
• Гордеева Т. О. (2006). Психология мотивации достижения. Москва: Смысл; Издательский центр «Академия». (Російськомовний підручник, який детально розглядає різні теорії мотивації досягнення, включаючи теорію цілей досягнення (дихотомічну, трихотомічну та 2х2 моделі), аналізуючи роботи західних дослідників (Двек, Ніколлс, Елліот) та представляючи результати російськомовних досліджень у цій галузі.)