Життя на автопілоті: ознаки вигорання
Стаття | Вигорання
Що це?
Професійне вигорання — це емоційне, фізичне та ментальне виснаження, що виникає внаслідок тривалого стресу на роботі. Це не просто «втома», яка минає після вихідних. Це стан, коли Ви більше не відчуваєте ресурсу навіть на улюблену справу.
Чому виникає?
– хронічне перенавантаження
– відсутність відпочинку
– непроговорені емоції
– висока відповідальність без підтримки
– нездатність сказати «ні»
– постійна тривога за результат або оцінку
Хто у зоні ризику більше?
◾ Тривожні люди — бо постійно контролюють і напружені
◾ Перфекціоністи — бо «добре» для них недостатньо
◾ Дуже емпатичні — бо виснажуються, співпереживаючи іншим
◾ Ті, хто не дозволяє собі відпочивати — бо «треба бути сильним/ою»
Симптоми вигорання:
– постійна втома, яку не знімає сон
– відсутність мотивації
– дратівливість, апатія або байдужість
– знецінення своєї роботи
– відчуття, що Ви «на межі»
– тіло «вимикається»: хвороби, безсоння, болі
Як запобігти?
– відновлюватись регулярно, а не лише у відпустці
– чергувати навантаження і відпочинок
– давати собі право на помилку
– ставити реалістичні цілі
– делегувати, якщо можливо
– турбуватись не лише про обов’язки, а й про себе
Як вийти з вигорання?
– визнати, що Ви виснажені
– зупинитись (навіть на трохи)
– звернути увагу на базові потреби: сон, їжа, тіло
– говорити про це (з близькими, з психологом)
– поступово повертати до життя те, що Вас підтримує
– змінити ставлення до себе: не «робити більше», а «бути з собою»
Чому важливо додавати себе в життя щодня?
Бо якщо Ви зникаєте зі свого ж графіка — тіло і психіка починають кричати. І не тільки у вигляді вигорання.
Ігнорування себе призводить до:
– психосоматичних розладів
– тривалих депресивних станів
– конфліктів з близькими
– відчуття внутрішньої порожнечі
– втрати сенсу життя
– байдужості до всього
І ще: вигорання не ізольоване. Воно впливає на стосунки, на емоційний клімат у сім’ї, на дітей, на колектив, на дружбу. Ви не просто «працюєте на межі» — Ви живете в такому стані, і це відчувають інші.
І якщо Ви зараз це читаєте та щось із цього впізнали — Ви не одні.
Звернутися до психолога — це не слабкість. Це не «сором» і не «невміння справлятись».
Це про те, що Ви не хочете здаватися. Ви хочете жити.
І Ви маєте на це право.
