Психологічна підготовка до медичних процедур: долаємо страх і тривогу

Ніхто не хоче проводити час у лікарнях чи стоматологічних кабінетах, та багатьом із нас ці місця видаються надзвичайно напруженими. Іноді навіть звичне обстеження або планова операція можуть викликати шалене серцебиття та бентежні думки. Чому так відбувається і як бути, якщо нам доводиться проходити всі ці обстеження, аналізи та втручання? Саме про це сьогодні поговоримо, адже психологічні аспекти медичних процедур часто є ключовим фактором у тому, як ми їх переносимо.

Інвазивні та неінвазивні процедури: де ховається головне джерело стресу

Почнемо з того, що не всі процедури однаково лякають. Багато залежить від того, наскільки сильно вони втручаються у наш організм. Якщо йдеться про хірургічні операції, стоматологічне лікування чи серйозні дослідження на кшталт колоноскопії, ми відчуваємо, що наш фізичний простір порушується. Усвідомлення того, що під час процедури з твоїм тілом щось робитимуть, і ти це, можливо, відчуєш, змушує серце битися швидше. У таких випадках стрес може бути максимальним, особливо за відсутності можливості отримати глибоку седацію або загальний наркоз.

Проте деякі люди здатні переносити складне хірургічне втручання набагато легше, ніж, наприклад, півгодинне перебування в МРТ-апараті. І справа тут у відчутті замкненого простору, гучних звуках і необхідності лежати нерухомо, коли будь-який рух може змусити почати процедуру заново. Крім того, деякі обстеження взагалі не болісні, але можуть лякати своїми психологічними наслідками. Взяти хоча б генетичне тестування, яке може виявити схильність до певних захворювань. Ви ніби виходите з кабінету без фізичних ушкоджень, але внутрішньо опрацьовуєте дуже складну інформацію.

Цікаво, що один і той самий метод може викликати різний ступінь стресу у різних людей. Тому слушно стверджувати, що все залежить не стільки від самого подразника, скільки від нашої реакції на нього. Когось лякає саме втручання в тіло, когось – потенційно тривожні результати, а для декого найбільшим подразником є гучні звуки апаратів чи перебування в замкненому просторі. Тож перший крок до того, аби впоратися з тривогою, – зрозуміти, від чого саме вона виникає.

Емоційні та когнітивні реакції: коли мозок малює страшні картини

Страх, тривога, безпорадність – це типовий набір відчуттів, що часто супроводжують похід у лікарню. Вони можуть проявлятися у вигляді прискореного серцебиття, підвищеного тиску, тремтіння чи напруги в м’язах. Дехто починає пітніти, когось «накриває» паніка, і він просто боїться впасти у непритомність від хвилювання.

Важливо розуміти, що все це – природна реакція організму, який стикається зі стресором. Наш розум починає малювати найдраматичніші сценарії: «Ось зараз точно станеться щось жахливе», «А раптом анестезія не подіє?», «Чи не помилився лікар із діагнозом?» Такі думки позбавляють нас спокою та притягують увагу до негативних аспектів процедури. І що більше ми на цьому зациклюємося, то складніше нам упоратися з власним хвилюванням.

Психологія пропонує розглядати ці думки як певний вид когнітивних реакцій. Фахівці наголошують, що таке «катастрофізуюче мислення» лише підживлює стрес. Якщо вдасться зупинити його або хоча б трансформувати, то й емоційна напруга знизиться. Корисно усвідомити: ми не можемо повністю контролювати, що станеться з нашим тілом, але можемо регулювати свою реакцію, змінювати сприйняття, застосовувати техніки релаксації чи візуалізації.

Інформація як допомога: не залишай себе в невіданні

Багато людей вважають, що менше знаєш – міцніше спиш. Однак, коли мова заходить про медичні процедури, недолік інформації часто лише посилює тривогу. Уявіть, що ви йдете на обстеження, але точно не розумієте, як воно відбуватиметься і які відчуття на вас чекають. У голові народжуються найдивніші гіпотези, мозок домальовує жахливі деталі, і ви приходите на процедуру вже з наелектризованою психікою.

Саме тому чимало психологів радить отримувати хоча б базове уявлення про те, що ж відбуватиметься. Корисно заздалегідь дізнатися, скільки триватиме процедура, чи буде боляче, чи варто взяти з собою змінний одяг або, скажімо, як поводитися після втручання. Це дозволяє почуватись більш підготовленим і впевненим. Іноді неможливо передбачити кожну деталь, але навіть приблизне розуміння зменшує відчуття безпорадності.

Проте є люди, які уникають детальної інформації, бо їм так спокійніше. Якщо ви з тих, хто не любить знати всі неприємні подробиці заздалегідь, краще не змушуйте себе читати довгі описи й не дивіться відео, на яких усе розписано до дрібниць. Головне, щоб загалом був якийсь орієнтир: що саме вам робитимуть і чому це може знадобитися. Так ви не почуватиметеся абсолютно безпорадними, коли потрапите до кабінету лікаря.

Сила відволікання: чому нам так допомагає переключити увагу

Якщо ви колись сиділи в черзі до стоматолога, намагаючись уявити себе десь на краю пляжу або швидко прораховував у думці, скільки справ чекає на вас сьогодні, ви вже використовували метод відволікання. Його суть у тому, що ми свідомо перемикаємо фокус із тривожного очікування чи болю на щось інше. Ви можете увімкнути музику, взяти з собою цікаву книжку чи запустити мобільну гру, якщо це не суперечить лікарським правилам.

Така техніка чудово працює, коли біль чи занепокоєння ще не досягли максимуму. Наприклад, якщо процедура не надто болісна. Але є нюанс: коли стає геть нестерпно, мозок не надто хоче «відволікатися», бо сигнал болю надто сильний. Тоді краще перейти до більш усвідомлених стратегій, які полягають у прямій роботі з власними відчуттями та емоціями.

Відволікання залишається гарним варіантом у багатьох не надто критичних ситуаціях. Скажімо, ви прийшли здавати аналіз крові і боїтеся виду шприца. Можна заздалегідь підготувати музику, аудіокнигу чи навіть прості пазли в телефоні. Якщо ваші думки спрямовуються на процес уколу, перемикайте їх на цікаві моменти з власного життя. Іншими словами, мозок легко переключити на приємну або хоча б нейтральну діяльність, якщо вона здається менш неприємною за актуальний процес.

Релаксаційні підходи: від глибокого дихання до візуалізації

Коли ж не виходить відволіктися, варто спробувати зустрітися зі стресом віч-на-віч, але з конкретними психологічними інструментами. Тут на арену виходять різноманітні методи релаксації. Це може бути прогресивна м’язова релаксація, коли людина свідомо напружує і потім розслабляє кожну групу м’язів. Або дихальні вправи, які допомагають «збити» хвилювання та зосередитися на власному спокої. У процесі повільного глибокого дихання серцебиття сповільнюється, а мозок отримує сигнал «тут можна розслабитися».

Техніки релаксації часто здаються надто простими, щоб насправді допомагати. Але численні експерименти у сфері психології та психотерапії підтверджують: свідома релаксація – це дієвий спосіб підвищити відчуття контролю. А коли ми відчуваємо, що контролюємо ситуацію, рівень тривоги помітно знижується. Саме факт, що ви можете впоратися з емоційним сплеском через глибоке дихання чи концентрацію на розслабленні м’язів, дає приємне відчуття безпеки.

Якщо планується справді складна або тривала процедура, корисно потренуватися заздалегідь. Наприклад, знайти кілька практик релаксації й спробувати їх удома, щоб у відповідальний момент не розгубитися, а одразу почати діяти. Таких аудіозаписів із навчанням і порад нині достатньо. Головне – робити це послідовно, а не в останню хвилину, коли медсестра вже кличе на процедуру.

Різні методи і чому вони працюють для одних людей, а для інших – ні

Звісно, крім інформаційної підготовки, відволікання та релаксації, є й інші способи. Хтось обирає візуалізацію, уявляючи собі, що перебуває в приємному місці, поки триває процедура. Декому допомагає коротка медитація. Є навіть особливі методики, які поєднують різні елементи: від пояснення та ознайомлення з усіма етапами лікування до навчання базових навичок саморегуляції та керування негативними думками.

Кожна з цих методик може дати чудовий результат, якщо вона відповідає особливостям людини. Наприклад, якщо вам комфортно все детально знати, то перед операцією попросіть лікаря розповісти про всі нюанси. А якщо ви «відключаєтеся» й починаєте гірше почуватися від зайвої інформації, краще обмежитися основними тезами й зосередитися на диханні чи іншій техніці. Головне – знайти те, що працює саме на вас, бо універсального варіанта не існує.

Стиль подолання: як наші звички впливають на переживання процедур

У психології виділяють різні стилі реагування на стрес. Декому простіше уникати інформації та робити вигляд, що все не так уже й серйозно, а хтось, навпаки, заспокоюється, лише коли повністю розібрався в кожній деталі. Якщо ви з першої категорії, вам, імовірно, краще спрацюють методи відволікання уваги та релаксації. А от якщо ви любите все тримати під контролем, вам ідеально підійдуть детальні пояснення плюс когнітивні техніки керування тривожними думками.

Важливо вчасно впізнати свій стиль і не змушувати себе робити те, що вас лише більше лякає чи дратує. Комусь потрібен спокій і тиша, а комусь комфортніше, коли він у реальному часі бачить, що відбувається, і може поставити лікарю пару запитань. Різні люди – різні підходи, і це абсолютно нормально.

Чи можна підготуватися до стресових процедур так, щоб не «зірватися»?

Багато хто скептично поставиться до ідеї «позитивного настрою» перед візитом до лікаря. Проте досвід показує, що люди, які знають, чого очікувати й мають у своєму арсеналі спосіб заспокоїтися, проходять процедури легше. Вони рідше просять додаткові знеболювальні або седативні препарати й швидше відновлюються. І навіть якщо щось іде не за планом, у них більше внутрішнього ресурсу, щоб адаптуватися до непередбачуваних обставин.

Ніхто не гарантує, що складна операція чи навіть проста вакцинація минуть зовсім без стресу. Однак ми можемо зменшити дистрес, впливаючи на власне мислення, емоції та навіть тілесні реакції. Якщо відчуваєте, що емоційна напруга зашкалює, завжди можете звернутися по допомогу до спеціаліста з психології, який допоможе підібрати техніки під ваші потреби. Головне – не замовчувати свій страх, не соромитися ставити запитання лікарю і тренувати дихальні вправи.

Пам’ятайте, що грамотна психологічна підготовка часто буває настільки ж важливою, як і професійні дії лікаря. Не дозволяй паніці взяти верх. Якщо треба, розпитуйте, читай і навчайся найпростішим, проте дієвим прийомам – від звичайного глибокого дихання до візуалізації. І пам’ятайте, що навіть найнеприємніший похід до кабінету лікаря колись закінчується, а от набуті навички саморегуляції залишаться з вами надовго.

Література:

• Anxiety and Its Disorders: The Nature and Treatment of Anxiety and Panic by David H. Barlow (Second Edition). The Guilford Press, 2001. – P. 345-360. (У книзі розглядаються природа та лікування тривоги та паніки, включно з когнітивно-поведінковими підходами до управління тривогою перед медичними процедурами.)