Психолог онлайн: коли це зручно, а коли краще звернутися особисто?

Ви помітили, що останнім часом усе частіше говорять про онлайн-терапію або, як її ще називають, дистанційну психотерапію? З одного боку, здається, що це надзвичайно зручно: ти сидиш собі в улюбленому кріслі, відкриваєш ноутбук чи телефон, і ось терапевт уже готовий тебе вислухати. Але, з іншого боку, навіть тут є свої нюанси і можливі «підводні камені». Я хочу поділитися міркуваннями про те, які реальні виклики постають перед людьми і фахівцями в процесі онлайн-консультацій, що саме створює ці труднощі та чому, попри все, цей формат може бути доволі ефективним.

Еволюція онлайн-терапії

Дистанційна психотерапія не виникла спонтанно: вона розвивалася поступово, разом із тим, як люди опановували технології, та шукали більш комфортні способи отримувати психологічну допомогу. Світ стає дедалі більш цифровим, тому й не дивно, що психологічна допомога теж пішла цим шляхом. Тепер ми можемо контактувати з психотерапевтами через відеозв’язок або аудіозв’язок. Комусь це дає змогу долати географічні бар’єри, а комусь — небажання їхати на прийом чи брак часу. Однак попри величезні плюси, процес має й низку труднощів, які слід усвідомлювати заздалегідь.

Онлайн-терапія — це фактично ті ж самі психотерапевтичні методи, проте адаптовані до віртуального середовища. Якщо традиційні очні консультації базуються на безпосередній особистій присутності, то в дистанційному форматі потрібно враховувати, що зв’язок відбувається за допомогою екранів і мікрофонів. У цьому є свої особливості, й іноді вони можуть вплинути на якість і глибину роботи з психологом. Але не бійтеся: більшість проблем можна успішно розв’язати або принаймні мінімізувати, якщо розуміти, де вони зазвичай виникають.

Технічні виклики

Сучасний світ неможливо уявити без стабільного Інтернету, проте коли йдеться про онлайн-терапію, стабільний зв’язок стає фактично «кістяком» усього процесу. Варто зависнути звуку чи зображенню, як терапевтична сесія втрачає свою плавність. Вам може доводитися перепитувати: «Перепрошую, ви мене чуєте?» або «Здається, екран завис». Усе це збиває з ритму: клієнт може втратити нитку розмови, а психотерапевт — упустити якийсь критичний момент емоційної реакції. Тому непогано мати резервний варіант підключення або хоча б упевнитися заздалегідь, що Інтернет надійний.

Ще одна важлива річ — цифрова грамотність. Не всі люди комфортно почуваються, коли треба встановити якусь програму для відеозв’язку чи впоратися з оновленнями в операційній системі. Уявіть собі, що ви переживаєте стрес, а тут ще й не можете з’ясувати, куди натиснути, аби приєднатися до сеансу. Це однозначно не сприяє емоційному розслабленню. Тож у таких випадках терапевт повинен максимально просто пояснювати технічні кроки і, за можливості, допомагати з’ясувати причини збоїв. Прикладами безпечних платформ, які часто використовуються є: Zoom, Doxy.me, VSee, Google Meet (з відповідними налаштуваннями приватності).

До того ж багато хто тривожиться про безпеку інформації. Коли ми обговорюємо особисті речі, які стосуються психічного здоров’я, хотілося б бути впевненими, що наші дані не «протікають» кудись через дірявий захист платформи. Проблема конфіденційності може бути особливо актуальною для тих, хто живе в країнах або регіонах, де контроль за витоком даних не дуже регульований. Аби почуватися спокійніше, варто заздалегідь обговорити з терапевтом питання шифрування і з’ясувати, чи використовує він безпечні платформи для проведення сеансів.

Усе це накладається на те, що сам терапевт повинен бути достатньо «просунутим» технологічно. Іноді фахівці, чудово володіючи психотерапевтичними методами, губляться, коли з’являються технічні несправності. Тому їм треба опановувати нові навички, а це забирає час і зусилля. Але якщо все організовано належним чином, то дискомфорт можна зменшити, а сеанс проходитиме не гірше, ніж у звичайному кабінеті.

Складність у побудові терапевтичних відносин

Чимало людей вважає: «А як я зможу довіритися людині, яку бачу лише через вебкамеру?» Цілком зрозуміло, що фізична присутність дає змогу відчути енергію, проаналізувати мову тіла, відчути теплоту рукостискання — якщо говорити простою мовою, це все створює певну «зону безпеки». У форматі онлайн нерідко буває, що клієнт відчуває стриманість чи підозру: «Мене насправді слухають, чи там у сусідній вкладці вже відкриті соціальні мережі?» Можливо, такі сумніви безпідставні, однак внутрішні бар’єри все одно можуть заважати розкритися.

Психотерапевтам складніше вловлювати нюанси мови тіла — маленькі рухи, жести, міміку. Через поганий зв’язок або невеликий розмір відеообласті це все не так очевидно, як у реальній зустрічі. Проте існує безліч способів компенсувати це. Якщо терапевт уважний, він може ставити уточнювальні запитання: «Ви зараз усміхнулися чи це мені здалося?», «Щось змінилося у вашому голосі, можете пояснити, що саме ви відчули?» Такі детальніший фокус і вербалізація почуттів допомагають успішно відновити те, що в очному форматі передається мимоволі.

Ще один делікатний момент полягає в тому, що відсутність фізичної близькості іноді породжує відчуття штучності процесу: людина подумки думає: «Ой, я ж перед камерою, треба поводитися пристойно», і починає стримувати свої емоції, не даючи їм виходу. А це, власне, заважає терапевтичному контакту. Звичайно, є й протилежні випадки, коли дистанційний формат, навпаки, дає клієнту більше свободи — хтось почувається безпечніше у власному домашньому просторі і готовий бути більш відвертим.

Усі питання довіри мають вирішуватися відкритим діалогом. Терапевт має пояснити специфіку роботи онлайн, описати, як він зберігає інформацію, як планує реагувати на емоційні прояви й чому можемо довіряти цьому процесу. Якщо клієнт відверто виговориться щодо своїх сумнівів, то далі ситуація зазвичай вирівнюється.

Психологічні та емоційні фактори

Давайте уявимо собі, що ви намагаєтеся працювати з терапевтом, сидячи вдома. Раптом у сусідній кімнаті вмикають голосно телевізор, із кухні доносяться звуки приготування їжі, а поруч ваша кицька починає нявкати чи проситися на руки. Вся ця «домашня» обстановка, з одного боку, може бути затишною, а з іншого — дуже заважає зосередитися на відвертій розмові. У офлайн-форматі ви прийшли в кабінет, закрили двері, і весь світ лишився за його межами. У випадку онлайн-терапії все навпаки: світ уривається до вас і може відволікати. Щоб уникнути таких прикрощів, варто обирати час і місце, де вас ніхто не турбуватиме, за можливості закривати двері й попереджати рідних, що вам потрібен приватний простір.

Іще одна історія — кризові стани. Припустимо, людину накриває панічна атака, і їй потрібна невiдкладна допомога. У класичному офісі фахівець може швидко зорієнтуватися, дати склянку води, допомогти дихальними вправами і проконтролювати стан тут і зараз. Онлайн-терапія в таких випадках ускладнюється: безпосереднього фізичного контакту немає, а затримки звуку чи відео можуть збивати з пантелику. Тому психотерапевти, які працюють дистанційно, повинні мати чіткі протоколи, щоб надавати кризову допомогу. Клієнт повинен знати, куди звернутися, якщо щось піде не так. Натомість терапевт зобов’язаний тримати в полі зору всі можливі канали оперативної підтримки, чи це місцева «гаряча лінія», чи інші форми екстреної допомоги.

Можна також згадати емоційний стан самих фахівців. Якщо терапевт днями й ночами працює перед монітором, намагаючись допомогти великій кількості людей, це може сприяти професійному вигоранню. Людська психіка не безмежна. Фахівці повинні дотримуватися «гігієни» власного психічного здоров’я, робити перерви, консультуватися з колегами або супервізорами. Важливо, щоб психотерапевт міг відпочити від цифрового навантаження, інакше його ефективність упаде, а пацієнти відразу це відчують.

Що можна зробити, аби онлайн-терапія спрацювала краще

Чимало людей питають: «Ну гаразд, а як уникнути чи принаймні знизити всі ці ризики?» По-перше, знайти відповідний технічний ресурс. Якщо Інтернет часто зникає, можна обговорити можливість телефонної розмови замість відео, або використати надійнішу платформу. По-друге, варто забезпечити собі спокійну обстановку: в ідеалі це окрема кімната, де протягом години вас ніхто не потурбує. По-третє, треба заздалегідь проговорити з терапевтом усі питання конфіденційності та план дій у кризових ситуаціях. По-четверте, не бійтеся вголос говорити про дискомфорт. Якщо терапевт професіонал, він допоможе знайти рішення. Пам’ятайте, що ви теж формуєте процес: якщо щось не так, важливо це озвучити.

Тим, хто лише планує спробувати онлайн-терапію, рекомендую визначитися, навіщо вона вам потрібна і які у вас очікування. Якщо ви маєте справу з особливо серйозними психічними розладами, можливо, варто проконсультуватися, чи прийнятно це робити саме в дистанційному режимі. Деякі стани вимагають особистого контакту, але є безліч ситуацій, коли онлайн-формат нічим не поступається традиційним зустрічам. Важливим є і юридичний аспект, а саме: ліцензування психотерапевтів, правила надання послуг онлайн у різних країнах, захист персональних даних (наприклад GDPR в ЄС, HIPAA в США).

Підсумкові роздуми про майбутнє дистанційної психотерапії

Зрозуміло одне: дистанційна психотерапія вже тут і нікуди не зникне. Світ невпинно рухається в бік цифровізації, а люди дедалі частіше віддають перевагу зручним форматам. Проблеми, які ми обговорили, не мають бути причиною відмовлятися від онлайн-консультацій, але про них слід пам’ятати і заздалегідь планувати, як їх вирішити. Усе, що пов’язане з психічним здоров’ям, потребує ретельності та відповідального підходу. Тож якщо ви або ваш психотерапевт робите крок у бік дистанційних сесій, постарайтеся підготуватися: перевірте Інтернет, узгодьте всі технічні нюанси і створіть максимально комфортні умови.

У майбутньому можна очікувати, що онлайн-терапія стане ще доступнішою й адаптованішою. Технології не стоять на місці: вдосконалені платформи для відеозв’язку, кращі алгоритми захисту даних і навіть спеціально розроблені віртуальні кімнати з ефектом присутності можуть зробити цей формат ще ближчим до реального спілкування. Також постійно тривають дослідження щодо ефективності різних форм онлайн-втручань, і все більше фахівців здобувають відповідні навички. Це хороший знак, адже люди, які мешкають у віддалених регіонах, отримують шанс на якісне психологічне консультування без потреби їхати кудись через пів країни.

Звісно, крім технічних і міжособистісних аспектів, існують і юридичні деталі. Терапевти мають дотримуватися певних норм, щоб практикувати онлайн, а пацієнтам потрібно розуміти, що інформована згода на дистанційну форму роботи має свої тонкощі. Усе це — складники великої мозаїки, яку ми зараз лише вчимося правильно складати.

Важливо й те, щоб сама спільнота психологів і психотерапевтів постійно вдосконалювала свої підходи: обмінювалася досвідом, розробляла рекомендації й спільні протоколи. Якщо ми хочемо, щоб онлайн-консультації працювали не гірше (а то й краще) за традиційні, потрібна злагоджена система, яка враховує як індивідуальні відмінності пацієнтів, так і специфіку їхніх запитів.

Наостанок варто підкреслити: дистанційна психотерапія не ідеальна, та й узагалі будь-який метод не буває бездоганним. Проте багато людей уже оцінили її позитивні сторони. Якщо підійти до справи грамотно, то всі ці технічні збої, відволікаючі фактори й брак фізичного контакту не стануть нездоланним бар’єром. Навпаки, онлайн-формат часто дає змогу охопити тих, хто інакше міг би залишитися без психотерапевтичної підтримки. І це, мабуть, найважливіший момент.

Коли людина готова працювати над собою, важливо, аби вона мала доступ до якісної психотерапії, незалежно від того, в якому куточку світу перебуває. Віртуальні сесії тут можуть надати реальний шанс на позитивні зміни. Тож якщо у вас виникла потреба звернутися до психолога чи психотерапевта і є перешкоди для особистої зустрічі, не варто надто хвилюватися через онлайн-формат. Головне — вибрати професіонала, який уміє працювати дистанційно, підготувати технічні моменти й чесно обговорити всі нюанси. І тоді є висока ймовірність, що онлайн-терапія принесе бажаний результат, навіть якщо інколи хтось із вас і «зависне» в середині речення.

Література:

• Бурлачук Л. Ф. Психотерапія: Підручник для вузів. — СПб.: Питер, 2012. — 496 с. (У цьому підручнику, хоч він і російськомовний, розглядаються різні аспекти психотерапії, включаючи загальні принципи, які застосовуються і в онлайн-форматі. Це може бути корисним для загального розуміння контексту, в якому розвивається онлайн-терапія.)
• Backhaus, A., Agha, Z., Maglione, M. L., Repp, A., Ross, B., Zuest, D., ... & Thorp, S. R. (2012). Videoconferencing psychotherapy for the treatment of mental and behavioral health problems: a systematic review. VA Evidence-based Synthesis Program Reports. (Це систематичний огляд досліджень, присвячених відеоконференційній психотерапії. У ньому аналізується ефективність такого підходу для лікування різних психічних розладів. Це може бути корисним для підтвердження ефективності онлайн-терапії.)
• Novotney, A. (2017). A new emphasis on telehealth. Monitor on Psychology, 48(3), 46. (У цій статті розглядаються сучасні тенденції розвитку телемедицини, включаючи телепсихологію (онлайн-терапію). Автор аналізує переваги та виклики цього напрямку, а також правові та етичні аспекти.)
• Reese, R. J., Conoley, C. W., & Brossart, D. F. (2002). Effectiveness of telephone counseling: A field-based investigation. Journal of Counseling Psychology, 49(2), 1 233. (Хоча це дослідження присвячене телефонному консультуванню, воно є релевантним, оскільки телефонні сесії є однією з форм дистанційної психотерапії. Результати дослідження свідчать про ефективність такого підходу.)