Як працює групова терапія: розбираємося, чому вона справді може допомогти

Мабуть, у кожної людини бувають моменти, коли вона відчуває, що їй потрібна підтримка, але не знає, де її шукати. Іноді здається, що все навколо стає складнішим, ніж має бути, а внутрішній голос постійно сигналізує: “Гей, зверни на мене увагу, мені щось не так”. Саме тоді можна розглянути різні способи психотерапії, і серед них — групову. Цей формат об’єднує декількох людей, кожен з яких має власні емоційні труднощі чи питання, але всі вони прагнуть знайти полегшення чи навіть повний вихід із ситуації. Я хочу поділитися думками про те, чому групова терапія стала настільки відомою у сфері психології, які техніки там використовують і з чого взагалі все починається.

Звісно, ззовні може здатися, що сидіти в колі з людьми, яких ти вперше бачиш у житті, трохи дивно. Але насправді саме ця “колективна” атмосфера часто дає відчуття, що ти не один проходиш через складні періоди. Люди підтримують одне одного, порівнюють переживання, знаходять щось спільне у своїх історіях. І найголовніше — можуть говорити абсолютно відверто, знаючи, що їх ніхто не засудить. У цьому вступі ми не будемо надто заглиблюватися в деталі; я краще зроблю вам загальний огляд, а потім ми перейдемо до різних розділів, аби зрозуміти, які ж бувають техніки, які результати і чому це все може бути корисним.

Техніки групової терапії

Групова терапія не з’явилася раптом і ні звідки — у неї є своя історія розвитку, і на сьогодні ми вже маємо різноманітні підходи. Суть у тому, що під час такої роботи люди збираються в групу під керівництвом психолога або психотерапевта. Збираються вони не просто випадково, а за певним принципом: це можуть бути спільні проблеми, наприклад, хронічна тривога, депресивні стани чи труднощі у відносинах, або ж певна вікова група. Важливо лише, щоб усі члени групи розуміли, навіщо вони тут. Існують різні види груп: групи підтримки (для людей зі схожими проблемами), терапевтичні групи (для глибшої психотерапевтичної роботи), групи особистісного зростання (для розвитку певних навичок та самопізнання).

У практиці психології саме склад групи часто впливає на результат. Якщо всі дуже різні за характером чи стадією свого емоційного стану, то хтось може здаватися занадто активним, а інші – навпаки, занадто пасивними. Але індивідуальні відмінності насправді не така вже й перепона. Психотерапевт уважно стежить, щоб ніхто не залишився поза увагою. Зазвичай кількість учасників не надто велика, аби всі могли поспілкуватися, вислухати одне одного і не почуватися “зайвим”.

У групі часто застосовують рольові ігри чи психодраму. Не лякайтеся цих термінів: вони просто означають, що вам можуть запропонувати розіграти певні ситуації, які викликають у вас тривогу чи розгубленість. Наприклад, може використовуватися техніка "порожнього стільця", коли учасник уявляє, що на стільці сидить людина, з якою у нього є невирішений конфлікт, і висловлює їй свої почуття. Такий експериментальний підхід допомагає побачити конфлікт або проблему з іншого боку й краще зрозуміти власні реакції. Ще одна корисна річ — когнітивно-поведінкові прийоми. У груповому форматі це означає, що учасники вчаться помічати свої автоматичні думки й перевіряти, наскільки вони реалістичні. Наприклад, можна використовувати техніку "ведення щоденника думок", де учасники записують свої негативні думки та емоції, а потім аналізують їх разом з групою та терапевтом. Іноді хтось раптом усвідомлює: “О, та це просто я себе залякую! Насправді все виглядає зовсім інакше!”.

Зустрічі групи проходять регулярно, у конкретні дні та години. Коли люди тільки приходять, вони зазвичай трохи хвилюються, бо не звикли говорити про особисте серед незнайомців. Завдання психолога — створити безпечний простір. Він може бути директивним (давати чіткі інструкції, коли говорити, коли слухати), менш директивним (заохочувати вільну дискусію) або комбінувати ці підходи. Все залежить від того, як група реагує на певний стиль. Головне — підтримувати порядок, мотивувати людей бути відвертими, але так, щоб ніхто не відчував тиску.

Результати групової терапії

Досвід групової терапії часто вражає, бо багато хто отримує не лише психологічне полегшення, а й відчуття приналежності: “Я не самотній у цій проблемі”. Учасники починають підтримувати одне одного, діляться корисними порадами і навіть звертають увагу на зміни в поведінці чи настрої когось із членів групи. Це стає своєрідним “дзеркалом”, де кожен бачить не тільки себе, а й реакції оточення, що дає змогу швидко відслідковувати свій прогрес.

Якщо говорити про відмінності від індивідуальної терапії, то тут простір більш “гучний” і колективний. З одного боку, це додатковий ресурс (тому що ви отримуєте зворотний зв’язок одразу від кількох людей), а з іншого — треба ділити увагу терапевта з іншими. Однак для багатьох таке середовище стає навіть ефективнішим. Людина отримує дружню підтримку й вчиться соціалізуватися, якщо раніше була схильна до ізоляції.

Групова терапія допомагає не лише з психічними аспектами, як-от тривога, депресія чи фобії. Її часто використовують і для того, щоб полегшити стан під час фізичних недуг. Наприклад, якщо у людини є хронічний біль, то спілкування з тими, хто має схожі складнощі, дає емоційний ресурс. Завдяки психоедукації в групі учасники можуть дізнатися щось важливе про механізми виникнення болю або вплив емоцій на фізичне самопочуття. Такі знання здатні змінити ставлення до власних симптомів та покращити якість життя.

Звісно, у кожного своя мета: хтось прагне зменшити стрес, хтось — розвинути впевненість, а комусь треба навчитися спокійніше реагувати на критичні ситуації. Тривалість сеансів і кількість зустрічей підбираються під потреби учасників. Іноді досить короткого курсу (декілька тижнів), а іноді група функціонує місяцями. Протягом цього часу люди спостерігають, як вони змінюються, і часто самі дивуються, наскільки швидко з’являється позитивна динаміка.

Проблеми та особливості

Ніхто не обіцяє, що групова терапія буде лише “фестиваль усмішок”. Тут теж бувають свої виклики. По-перше, це конфіденційність. Багато новачків переживають: “А раптом хтось винесе мою історію назовні?”. Тому психолог на початку завжди наголошує, що все почуте залишається в групі, і кожен учасник має це поважати. По-друге, буває опір. Наприклад, людина думає: “Я не хочу розповідати про це нікому, і крапка”. З одного боку, це нормально — не всі готові одразу розкривати особисті речі. З іншого боку, коли ми приховуємо щось надто довго, це може гальмувати процес одужання. Терапевт допомагає в цьому розібратися, але ніхто не змушує виливати душу силоміць. Також варто зазначити про протипоказання: психотерапія, зокрема й групова, може бути нерекомендована при гострих психотичних станах, тяжких особистісних розладах, що перешкоджають адекватній взаємодії в групі, а також при наявності суїцидальних намірів без належного нагляду спеціаліста.

Ще один важливий момент — конфлікти. Уявіть собі групу з кількох людей, де кожен може мати абсолютно різні погляди на життя, темперамент чи навіть манеру спілкування. Іноді це спричиняє непорозуміння, а іноді — відверте роздратування. Але не варто думати, що конфлікт — це лише негатив. Правильно скерована психотерапевтом конфліктна ситуація може стати потужним поштовхом до особистісних змін. У житті ж ми теж постійно зіштовхуємося з різними поглядами, тож навчитися комунікувати мирно — дуже корисний навик.

Окрема тема — культурні чи соціальні особливості. Учасники групи можуть мати різне походження, належати до різних соціальних прошарків чи навіть мати певні мовні відмінності. Психолог має враховувати ці нюанси, щоб кожен почувався почутим. Якщо правильно адаптувати техніки до культурних відмінностей, то ефект від занять буде кращим. При цьому не потрібно боятися, що доведеться постійно говорити “правильними словами”. Головне, щоб у групі панувала взаємна повага.

Висновок

Якщо підсумувати все в одному реченні, то групова терапія — це справжній “тренажер” міжособистісних навичок і психоемоційної стійкості. Вона надає шанс побачити себе збоку, отримати поради та підтримку від людей, які перебувають у подібній ситуації. Завдяки цьому колективному процесу виникає відчуття, що ти не загубився у власних труднощах, а рухаєшся вперед разом із групою.

Цей метод уже давно довів свою результативність як у роботі з психічними розладами, так і в підтримці фізичного здоров’я. Учасники не лише позбуваються симптомів або неприємних відчуттів, а й вибудовують нові звички спілкування, розвивають емоційний інтелект, учаться співчувати собі та іншим. Звісно, не варто й чекати дива: терапія — це процес, а не миттєва “пігулка”. Але якщо ви відчуваєте, що вам бракує колективної підтримки, якщо хочете навчитися розкривати свої почуття чи вирішувати конфлікти, тоді групова терапія здатна приємно здивувати.

І ще один важливий акцент: у будь-якій групі багато залежить від роботи ведучого, тобто психотерапевта, а також від відкритості учасників. Якщо людина розуміє, навіщо вона сюди прийшла, і готова пильно дивитися на свої переживання, то шанс на успіх суттєво зростає. Урешті-решт, група дає кожному можливість сказати: “Тепер я бачу, що не один, і що ми разом можемо подолати дуже багато”. І це справді цінний досвід, який варто спробувати, якщо виникає така потреба.

Тепер ви маєте приблизне уявлення, що таке групова терапія та чому її так часто рекомендують психологи. Тут є і свої правила, і свої тонкощі, але якщо все організовано професійно, результати можуть справити враження навіть на найбільш скептично налаштованих людей. Якщо наважитеся спробувати, пам’ятайте: ніхто не ідеальний, але коли ви у колі підтримки, шлях до власного психологічного благополуччя здається значно коротшим.

Література:

• Яценко Т. С. Теорія і практика групової психокорекції: Активне соціально-психологічне навчання: Навч. посібник. — К.: Вища школа, 2004. — 679 с. (У цьому посібнику детально розглядаються теоретичні основи та практичні аспекти групової психокорекції, зокрема, різні техніки та методи роботи в групі. Акцент робиться на активному соціально-психологічному навчанні як методі групової роботи.)
• Бурлачук Л. Ф. Психотерапія: Підручник для вузів. — СПб.: Питер, 2012. — 496 с. (Цей підручник, хоч і російськомовний, містить розділ, присвячений груповій психотерапії, де розглядаються її основні принципи, види груп, техніки та етапи проведення. Це може бути корисним для загального розуміння групової терапії.)
• Кочарян О.С. Психотерапія. - Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2015. – 456 с. (У підручнику представлено системний виклад основних положень сучасної психотерапії. Особливу увагу приділено методологічним питанням, сучасним напрямам та методам психотерапії, а також особливостям психотерапевтичного процесу. Один із розділів присвячений груповій психотерапії.)
• Yalom, I. D., & Leszcz, M. (2005). The theory and practice of group psychotherapy (5th ed.). Basic Books. (Це класична праця, яка є одним з найавторитетніших джерел з теорії та практики групової психотерапії. У ній детально описані різні аспекти групової динаміки, ролі терапевта, техніки роботи та етапи розвитку групи. Книга буде корисною для поглибленого розуміння теми.)
• Corey, G. (2015). Theory and practice of group counseling (9th ed.). Cengage Learning. (Ще одне авторитетне джерело, яке охоплює широкий спектр питань, пов'язаних з груповим консультуванням та терапією. У книзі розглядаються різні теоретичні підходи, етичні аспекти, а також практичні рекомендації щодо ведення груп.)