Самобичування - це стан, коли людина схильна відчувати вину,
незадоволення собою чи своєю роботою, навіть якщо немає конкретних підстав для таких відчуттів. 

З точки зору психічного здоров'я - це відгук психіки на тривалий стрес чи емоційний тиск,
обумовлений травматичними подіями, при якому людина чинить собі шкоду.

Чинники явища самобичування

Серед чинників розгортання цього явища наявні такі:

• тривалий тривожний стан на фоні відсутності методів самодопомоги та регуляції емоцій,

• відсутність знань, як реагувати на реальний стрес,

• втрата життєвих орієнтирів (нових ще не знайдено),

• зниження рівня самооцінки

• відсутність ресурсу йти у нове, як наслідок.
  

Проходження криз обумовлене вибором, який ми робимо кожного дня, а це те, що відібрати практично неможливо.

То ж, зараз, у дійсно надскладних обставинах життя, перед кожним українцем постає вибір:
1) продовжувати занурюватись у травму щоразу, коли є подразник (та отримувати ретравматизацію),
2) вийти з травми - трансформувати емоції та ставлення, надавши собі допомогу та відновити здатність керувати обігом подій.

То ж, як бачимо, є 2 шляхи реагування психіки при об'єктивних руйнівних обставинах:
посттравматичне падіння чи посттравматичне зростання.

Рекомендація:
фіксуйте напрям думок, не дозволяйте їм автоматизуватися на негатив,
бо саме зараз наше покоління формує подальший світогляд у прямому та переносному сенсах будує майбутнє.

Як людина продовжує отримувати ретравматизацію?

3 Стратегії реагування

можуть бути проявлені у кількості 1-2, чи всі разом, але у різних пропорціях.

1. “Катастрофізація”

Позиція: безвихідь.
Потреба: стабільність, прозорість.

У вразливому стані людина стає більш залежною, ніж у комфортних умовах існування - їй легше повірити іншим, ніж собі.
Психіка стає надчутливою та більше підвладна страхам, тому з появою будь-якого подразника “накручує себе” у стан “все погано, все пропало”.

Погодження з провокативними пророцтвами та діагнозами стосовно нас поступово формує “буфер згоди”.
Є простий та дієвий закон: “нам підвладно лише те, що ми контролюємо”.

Контролювати ви можете:
власну мету, мотивацію рухатись по життю (в особистій, професійній та духовній сферах),
фільтрацію новин на фейки, використовувати перевірені джерела інформації та дозувати потік ютуб-блогерів.

Висновок: інвестувати свою увагу та зусилля на те, що Ви можете контролювати та впливати безпосередньо.

2. “Пастка для жертви”

Позиція: самоідентифікація із жертвою.
Потреба: зовнішній захист, убезпечення.

Позиція жертви може стати психологічним шаблоном, внаслідок якого людина дистанціюється,
використовуючи це як прикриття “я ж не можу діяти, від мене нічого не залежить”.

Людина у цій психологічній позиції сприймає себе як жертву обставин, інших осіб чи суспільства
та охарактеризована такими рисами:

1. Відчуття безпомічності: люди не мають контролю над своїм життям і не можуть впливати на події, які їм відбуваються.

2. Відчуття нерівності: проблеми або страждання більше, ніж в інших, і це може викликати відчуття нерівності.

3. Прийняття відповідальності: схильність відводити відповідальність за своє життя і проблеми іншим людям, обставинам чи оточенню.

4. Скарги: на свою долю та негативні аспекти свого життя.

5. Відчуття несправедливості: впевненість, що постійно не щастить і життя є несправедливим.

Висновок: визнання себе жертвою обмежує розкриття потенціалу,
гальмуючи розвиток та добровільну віддачу відповідальності іншим.

У психологічній роботі рекомендується працювати над зміною цього ставлення
на більш активне і впливове - те, у якому можуть бути присутні помилки, але присутні й успіхи.

3. “Я - найкращий, або мене нема”

Позиція: меншовартість.
Потреба: визнання, успіх.

Меншовартість - це стан, коли людина відчуває себе менш цінною або нижчою за інших.

Незакрита потреба в успіху (“чому ми не перемагаємо?”) веде до пригніченого стану.
Людина може відчувати провину за те, що їм доводиться страждати та знецінює себе через це.

Важливо відстежувати, куди направлений Ваш фокус?

1. На зовнішні події та новини, що пригнічують та підсилюють залежність від думок інших.

2. На внутрішні чинники: наскільки я “погоджуюсь” з тим, що відбувається
   та що особисто я спроможний зробити “тут і зараз, на своєму рівні” - а це вже доросла позиція.

Не менш важливим у питанні самоцінності є ваше оточення та сила його впливу на вас:
перевірте, скільки з кола ваших близьких, знайомих думають так само як ви - чи є там єдність?

Чи все навпаки: Вам настирно доводять протилежну думку, просувають наративи пропаганди.

Після огляду, визначте, з ким треба зупинити спілкування, або ж розширити контакти однодумців новими обличчями.

Висновок: люди, які відчувають себе менш цінними, можуть здобувати користь від конструктивного спілкування
у близькому колі, а також від терапії:
- через психологічну підтримку та розвиток позитивного відношення до себе, завдяки якому
знижується рівень знецінення та вибудовується план дій на основі своїх сильних сторін.

Якщо Ви помітили прояви 2-х чи більше стратегій реагування у себе
та не можете впоратися самостійно,
варто звернутись по професійну психологічну допомогу.