Коли дуже хочеться близькості — і водночас страшно
Хочу, але боюсь: чому ми уникаємо близькості, якої прагнемо
Іноді людина дуже хоче контакту з іншою: щоб її побачили, обрали, прийняли, почули. Хоче стосунків, близькості, сексу, дружби, тепла.
Але коли можливість контакту справді з’являється, стає страшно.
Бо ти стаєш вразливим.
- Хочеться написати — і страшно написати першою.
- Хочеться підійти ближче — і виникає бажання відступити.
- Хочеться дізнатися, що відчуває інша людина, — і водночас страшно почути відповідь.
- Хочеться бути побаченою — і тут же хочеться сховатися.
Іноді тоді простіше сказати собі:
«Мені взагалі ніхто не потрібен», «я просто ще не зустріла свою людину», «мені комфортно самій».
І в цьому справді може бути частина правди.
Але іноді за незалежністю ховається не відсутність бажання близькості, а страх того, що близькість із собою принесе.
Бо контакт — це завжди трохи ризик.
- Якщо я покажу, що ти мені подобаєшся, ти можеш не відповісти.
- Якщо я визнаю, що ти мені важлива, ти можеш віддалитися.
- Якщо я підпущу тебе близько, ти зможеш мене поранити.
- Якщо я дозволю собі сильно хотіти, мені доведеться зіткнутися з тим, що я не можу повністю контролювати іншу людину.
І тоді виникає дивний стан:
«Я хочу — і саме тому мені страшно».
Іноді людина починає захищатися саме від того, чого найбільше хоче.
- Скасовує зустріч.
- Стає холоднішою.
- Починає шукати недоліки.
- Чекає, поки інша людина зробить перший крок.
- Або, навпаки, надто швидко зближується, щоб не встигнути відчути невизначеність.
А потім залишається із запитанням: чому в мене ніяк не виходить близькість, хоча я так її хочу?
Мені здається важливим не поспішати відповідати на це запитання порадою, наприклад, «просто відкрийся людям».
Іноді спочатку потрібно розібратися:
- Чого саме я хочу?
- Чого саме я боюся?
- Що зі мною відбувається в той момент, коли бажаний контакт стає можливим?
Бо між «я хочу бути близько» і «я можу бути близько» іноді лежить досить великий шлях.
Але важливо розуміти свої страхи і вміти говорити про них, бо цей шлях не обов’язково проходити наодинці.
