Коли зовсім не хочеться спілкуватися з іншими людьми
Іноді тобі здається:
«Я не хочу спілкуватися ні з ким».Ти не хочеш відповідати на повідомлення, підтримувати розмови, бути на зв’язку з друзями або навіть просто перебувати серед якихось інших людей. Це може змусити людину відчути, що з нею щось не так.
Але хотіти побути наодинці — це не щось ненормальне.
Крім того, з цієї точки зору щодо відновлення в психологічному сенсі усамітнення є необхідністю або підходом, щоб досягти повного «заповнення» ресурсів. Спілкування потребує емоційних і когнітивних ресурсів: тобі потрібно слухати, відповідати, реагувати на емоції інших людей, водночас підтримуючи розмову в будь-якому контексті. Після стресового періоду розум має звільнитися від соціального тиску.
Аналогічно, деякі люди можуть бути менш схильні до спілкування, бо вони стресовані, втомлені, мають багато справ або ж просто людині потрібен свій простір. Одним добре на кілька годин побути наодинці, а іншим потрібен більше часу.
З огляду на все це, не думай, що ти маєш соціалізуватися, бо вважаєш:
«Мені слід бути більш товариським/товариською».Натомість ти можеш запитати себе:
«Що мені потрібно саме зараз? Можливо, це сон, тиша, спокій для розуму й тіла, час для своїх проєктів або просто не треба реагувати на когось».
Однак якщо небажання соціалізуватися триває дуже довго і починає якимось чином заважати твоєму життю, варто почати звертати на це увагу. Наприклад, коли людина повністю «замикається», більше не знаходить задоволення в рутинних контактах, дозволяє тривозі бути настільки сильною, щоб вона віддаляла від людей, або відчуває стійке емоційне оніміння. І якщо ти так відчуваєш, важливо не лише розібратися з цим бажанням усамітнення, а й із тим, що стоїть за ним.
Тож твердження на кшталт:
«Я не хочу говорити ні з ким»— не завжди означає проблему. Іноді це просто означає, що можна зробити перерву. А вміння помічати цю потребу й дозволяти собі не бути серед людей — це теж турбота про себе.
