ДИТЯЧІЙ СТРАХ: Як зрозуміти і допомогти
Дитячий страх: коли за «я боюся» стоїть набагато більше
Дитячі страхи часто здаються дорослим дивними або навіть безпідставними. Дитина може боятися темряви, залишатися сама в кімнаті, засинати без батьків, певних тварин, лікарів, гучних звуків або навіть того, що батьки кудись підуть і не повернуться.
Для дорослого це може виглядати просто: «Ну чого тут боятися? Ти ж знаєш, що все добре».
Але дитина не завжди переживає страх так, як дорослий.
У своїй роботі «Дитячий психоаналіз» Мелані Кляйн багато уваги приділяє саме дитячій тривозі. Вона показує, що страх у дитини може бути не просто реакцією на конкретну ситуацію. За ним можуть стояти значно глибші переживання, які сама дитина ще не здатна пояснити словами.
Дитина не завжди може сказати, чого вона насправді боїться
Уявімо дитину, яка раптом починає боятися темряви.
Ми можемо сказати:
- Там нічого немає.
- Ти вже велика.
- Подивись, я ж поруч.
- Засинай, нічого страшного не станеться.
І начебто все логічно.
Але страх не зникає.
Тому що дитина може боятися не самої темряви.
Темрява може бути лише тією формою, у якій проявляється внутрішня тривога.
Саме тому Кляйн звертала особливу увагу на те, як дитина грає, що повторює у своїх іграх, кого призначає «поганим», кого потрібно рятувати, хто нападає, хто захищається, хто зникає або повертається. Для неї гра була одним із головних способів, за допомогою якого дитина могла виражати те, що ще не могла сформулювати словами.
Страх може з'являтися там, де дитині важко впоратися з переживаннями
Дитина може одночасно любити маму і злитися на неї.
Може дуже любити молодшого брата - і водночас ревнувати до нього.
Може хотіти бути самостійною - і страшенно боятися залишитися без батьків.
Може сердитися на тата, а потім переживати через власну агресію.
Для дорослого ці почуття можуть здаватися суперечливими. Для дитячої психіки вони можуть бути дуже складними для переживання.
У книзі Кляйн описуються випадки, коли тривога проявлялася через нічні страхи, підвищену чутливість, труднощі у грі, навчанні, повторювані дії та сильне почуття провини.
Тобто іноді за фразою:
«Я боюся!»
може стояти не лише страх.
- Там можуть бути ревнощі.
- Злість.
- Почуття провини.
- Страх втрати.
- Переживання самотності.
- Потреба в безпеці.
- Або просто занадто велика кількість емоцій, з якими дитина ще не вміє справлятися.
Чому не варто висміювати дитячі страхи
Коли дорослий говорить:
- «Не вигадуй»,
- «Ти ж розумна дитина»,
- «Хлопчики не бояться»,
- «Нічого страшного тут немає»,
він намагається забрати страх за допомогою логіки.
Але дитині в цей момент може бути потрібна не логіка.
Їй потрібно відчути:
«Я бачу, що тобі страшно. Я поруч. Ти можеш про це говорити».
Це не означає підтримувати сам страх або переконувати дитину, що небезпека справді існує.
Навпаки.
Дорослий допомагає дитині витримати переживання, не руйнуючись від нього.
Адже одна з важливих ідей Кляйн полягає в тому, що розвиток дитини пов'язаний із поступовим формуванням здатності витримувати фрустрацію та краще контактувати з реальністю.
Іноді дитина «розповідає» про страх грою
Дитина може раз за разом ставити одного ведмедика в кут.
Іншого - ховати.
Третього - змушувати рятувати всіх.
А потім раптом сама стає «маленькою» і просить дорослого її захистити.
На перший погляд - просто гра.
Але якщо один і той самий сюжет повторюється, супроводжується сильними емоціями і має зв'язок із поведінкою дитини, він може бути важливою підказкою для дорослого.
Кляйн описувала гру як особливу форму дитячого самовираження, у якій можуть символічно проявлятися фантазії та переживання. Вона звертала увагу не тільки на те, що дитина грає, а й на те, як саме вона це робить.
Тому іноді батькам важливіше не запитати:
«Чому ти боїшся?»
а просто побути поруч і подивитися:
«Що саме зараз відбувається з цією дитиною?»
Чи потрібно завжди звертатися до психолога?
Ні.
Дитячий страх сам по собі не означає, що з дитиною щось не так.
Страх - нормальна частина розвитку.
Але варто звернути увагу, якщо він:
- стає дуже сильним або постійним;
- заважає дитині спати;
- змушує уникати звичних ситуацій;
- заважає навчанню чи спілкуванню;
- супроводжується сильними тілесними реакціями;
- призводить до регулярних нічних страхів;
- різко змінив поведінку дитини;
- або дитина ніби «застрягає» у страху і самостійно не може з нього вийти.
У таких випадках важливо не просто боротися із симптомом, а спробувати зрозуміти, що стоїть за ним.
Найважливіше
Можливо, дитині не завжди потрібен дорослий, який скаже:
«Не бійся».
Іноді їй потрібен дорослий, який зможе сказати:
«Я бачу, що тобі страшно. Давай спробуємо разом зрозуміти, чого саме ти боїшся».
Бо дитячий страх - це не завжди проблема, яку потрібно негайно прибрати.
Іноді це повідомлення.
Питання лише в тому, чи зможемо ми його почути.
