Про механізм людського пізнання через стан

На сьогоднішній день наука активно намагається знайти відповідь на питання: що ж таке свідомість? Де саме вона знаходиться? Чи дійсно її не можна прорахувати?

Ми, своєю чергою, будемо спостерігати за цими неймовірно цікавими дослідженнями та продовжувати роздуми на тему людської автентичності, наприклад, з погляду сучасної нейрофеноменології та квантової біології. Моє глибоке переконання: стан для людини є первинним. Саме це кардинально відрізняє нас від будь-якого іншого подібного виду. Спочатку людина відчуває, через тіло зчитує сигнали, і лише потім розумом пояснює свої інсайти.

Мені видається очевидним, що люди є приймачами, а не генераторами. Чуттєвість приймає, зчитує і ретранслює, розум — пояснює. Будь-який еволюційний прогрес — це наслідок спостереження людиною природи та навколишнього світу у певному стані, з щирим інтересом, а потім спроби відтворити побачене, щоб полегшити собі життя і вивільнити час.

Саме тому стан для мене — умова людського пізнання.

Якість внутрішнього стану визначає якість сприйняття, а отже — якість питань, які людина здатна поставити світу.
Саме з цієї точки зору я пропоную розглянути описаний нижче механізм.

Етап 1. Зчитування через чуттєве відчуття (тіло як первинний радар). Все починається з «фонового» відчуття. Наше тіло — досконалий сенсор. Ентеральна нервова система (академічно вважається «другим мозком» у кишечнику, на мою скромну думку — «першим мозком») керує 80% імунної системи та колосальним обсягом нейромедіаторів. А «малий мозок» серця — це особлива історія, складна внутрішньосерцева нервова система. Містить близько 40 000 спеціалізованих нейронів (сенсорних невритів), що дозволяють йому «думати», «відчувати» і «запам'ятовувати» незалежно від кори головного мозку. Електромагнітне поле серця в десятки разів потужніше за поле мозку. Воно буквально «сканує» навколишнє середовище, передаючи сигнали в мозок раніше, ніж той встигне щось проаналізувати.

Етап 2. Імпульс інтересу. Відчуття незвичного в зоні нашої уваги викликає інтерес. Це тригер, що налаштовує біологічний приймач на певну частоту.

Етап 3. Дослідження та супровід розуму. Відразу після виникнення імпульсу інтересу підключається розум. Він стає активним партнером: ми починаємо пробувати, ітерувати, досліджувати, а раціональне мислення супроводжує цей процес до самих підсумків, вплітаючись у дослідження на кожному кроці.

Етап 4. Інсайт (прийом). Коли система досягає необхідного калібрування, стається осяяння. Інформація з енергоінформаційного шару стає доступною свідомості.

Етап 5. Раціоналізація та ретрансляція. Розум, як складна інформаційна програма, продовжує «упаковувати» інсайти в логічні конструкції, наукові формули та смисли. Він не створює, а перекладає мову чуттєвого відчуття на мову інтелекту.

Людину можна порівняти з «квантовим приймачем». Виходить, мозок — це біологічний інтерфейс, налаштований на прийом інформації з енергоінформаційного поля.

А якщо ще додати твердження про непередбачуваність вибору людини, яке корелює з принципом невизначеності, то виникає цікава гіпотеза. Поки людина перебуває у стані відкритого вибору, вона ще не «запрограмована» обмеженнями. Саме момент вибору можна розглядати як своєрідний акт «колапсу хвильової функції».

У зв'язку з цим наш біологічний приймач стає унікальним навігатором еволюції і робить цю подорож барвистою з погляду переживання різних станів.

Хочеться зробити акцент на чистоті приймача. Інформаційний шум — це своєрідна «статична електрика», перешкоди, що спотворюють сигнал з поля. Стан для людини — це налаштування на чисту частоту, спосіб очистити «приймач» від перешкод. І якщо людина — навігатор еволюції, то наше завдання — не просто виживати, а сонастроюватися на все вищі частоти пізнання.

Штучний інтелект, своєю чергою, — потужна алгоритмічна система, на відміну від людини. Якщо розглядати людину, що мислить і розвивається, то складно до кінця передбачити, який вибір вона зробить із поточного стану. Відповідно, поки вибір не зроблено, прорахувати подальший розвиток подій неможливо.

Алгоритм — це система закритого типу, що працює з уже «оцифрованим» минулим. У нього немає тіла для первинного резонансу. Він лише відображає і перекомбінує те, що людина вже колись зчитала, відчула і висловила у вигляді логічного обґрунтування. ШІ — це відлуння, а людина — міст. Завдяки стану вона може «зачепити» щось з області непізнаного, з того самого енергоінформаційного шару, який ще не облечений в алгоритми.

При цьому я не виключаю, що ШІ своїм аналізом буде озадачувати людей, даючи своєрідний «стусан» до нового фокусу уваги і відкриваючи простір для нових ідей.

Такий підхід перетворює відчування з чогось абстрактного на інструмент наукового та еволюційного пошуку. Якщо ШІ — це нескінченно швидка обробка минулого, то людина — точка збирання майбутнього.