Тиша, в якій творчість починає говорити
В одній художній галереї висіла картина. На ній була зображена жінка неймовірної краси. Люди завмирали перед полотном. У декого перехоплювало подих. Відвідувачі довго вдивлялися в її обличчя, намагаючись зрозуміти, кого ж намалював художник.
— Це Любов? — запитували одні.
— Натхнення? — припускали інші.
— Мрія? Щастя? Пристрасть?
Художник лише усміхався.
Зрештою один із гостей не витримав:
— Скажіть, хто вона?
Майстер задумливо подивився на картину.
— Це почуття, якого я довгі роки уникав. Воно було незручним для мене. Я намагався втекти від нього роботою, розвагами, метушнею. Але саме воно подарувало мені паузи, в яких народилася вся моя творчість.
У залі запала тиша.
— То хто ж вона? — знову запитали люди.
Художник усміхнувся.
— Нудьга.
Люди здивовано перезирнулися.
А художник додав:
— Нудьга не забирає сенс. Вона звільняє місце для нього. Саме в тиші, від якої ми тікаємо, народжуються наші найважливіші думки.
