Життєві сценарії: чому я знову опиняюся в однакових ситуаціях?

Чому я знову опиняюсь в однакових ситуаціях, або про життєві сценарії, які ми прописуємо ще в дитинстві.

«Я знову обрала такого самого партнера».

«Чому на кожній новій роботі зі мною повторюється одна й та сама історія?»

«Чому я постійно відчуваю, що недостатньо хороший?»

Якщо хоча б раз у житті ви ставили перед собою подібні питання, вітаю вас, ви не самотні у цьому Всесвіті!

Переважна більшість людей на світі помічають, що певні ситуації, конфлікти, труднощі чи навіть типи людей дивним чином повторюються в їхньому житті. Іноді складається враження, ніби ми всі рухаємося по колу й цим нічого не можна зробити. Саме це явище понад 50 років тому зацікавило видатного американського психіатра Еріка Берна — засновника транзакційного аналізу. Ще у далеких 1950-х роках він почав помічати, що різні люди, які ніколи не перетиналися між собою, проживають навдивовижу подібні сценарії. Одні знов і знов потрапляли у стосунки, де їх знецінювали. Інші постійно опинялися в ролі рятівників. Треті дивовижним чином уникали успіху саме тоді, коли були найближче до нього та до своєї мрії.

Ці спостереження привели Берна до ідеї життєвого сценарію — несвідомого плану життя, який людина сама формує в ранньому дитинстві та який значним чином впливає на наші рішення, вибори й стосунки у дорослому віці. Важливо розуміти, що сценарій — це не містика і не доля, а лише спосіб адаптації маленької дитини до великого світу, в якому вона опинилася й вимушена жити.

З самого початку дитина приходить у цей світ абсолютно беззахисною, а тому, залежною від дорослих. Вона не може обрати зарані чи змінити сім'ю, обставини чи правила. Проте вона дуже уважно спостерігає за тим, що відбувається навколо неї, як себе поводять дорослі та як вони діють відносно неї, дитини, а тоді робить висновки про себе та світ, які фіксуються та все життя впливають на подальшу долю.

Якщо в сім’ї любов потрібно було заслужити хорошою поведінкою, гарними оцінками чи чимось іншим, тоді дитина може вирішити та зафіксувати в пам’яті: «Для того, щоб мене любили, я завжди маю бути хорошою».

Якщо в родині за найменший прояв емоцій карають, фізично або психологічно, у дитини виникає рішення, яке все подальше життя діє на підсвідомому рівні: «Краще ніколи й нікому не показувати своїх почуттів».

Якщо поруч з дитиною немає достатньої підтримки та уваги, в неї може народитися токсичне переконання: «У цьому житті розраховувати можна лише на себе».

Колись давно саме ці рішення допомагали вижити та зберегти зв'язок із важливими дорослими. Проте проблема полягає в тому, що ми часто продовжуємо керуватися ними навіть тоді, коли давно виросли.

Сучасна психологія підтверджує одну цікаву закономірність: людський мозок завжди охочіше надає перевагу вже знайомому та перевіреному методу виживання перед невідомим новим. Навіть якщо знайоме травмує чи завдає болю. Але ж цей біль знайомий, правда?

Саме тому людина доволі часто несвідомо обирає не те, що для неї може бути корисним чи рятівним, а те, що здається перевіреним і знайомим.

Це пояснює, чому жінка, яка виросла поруч із емоційно недоступним батьком, може знову і знову закохуватися в емоційно недоступних чоловіків.

Це є причиною, чому чоловік, якого в дитинстві цінували лише за його успіхи та досягнення, може роками гарувати на межі своїх можливостей, аж до виснаження, щоб за будь-якої ціни довести власну цінність.

От чому люди, які звикли дбати про інших більше, ніж про себе самих, так часто опиняються в пастці співзалежних стосунків.

Парадокс ситуації полягає в тому, що доросла людина переконана: я роблю вільний вибір! Але насправді частина цього вибору часто продиктована рішеннями, прийнятими багато років тому – у дитинстві – для виживання.

Все це виглядає доволі сумно, проте є хороша новина. Вона полягає в тому, що сценарій не є вироком.

Психіатр Ерік Берн вірив у три фундаментальні речі: люди здатні думати, люди здатні приймати рішення і люди здатні змінювати свої рішення.

Перший крок до змін — це помітити й зафіксувати повторення сценаріїв. Варто звертати увагу на те, які саме ситуації повертаються у життя знов і знов. Треба спостерігати: які ролі людина зазвичай займає у стосунках, які переконання керують рішеннями. А також – які фрази людина найчастіше говорить собі у складні життєві моменти. Адже те, що колись було способом виживання, не обов'язково має залишатися способом життя. Усвідомлення власного життєвого сценарію не змінює минулого, але воно дає можливість вперше по-справжньому впливати на майбутнє. І саме в цьому моменті починається свобода вибору.

Як кризова психологиня та психотерапевтка в методі транзакційного аналізу (у навчанні), я вірю, що кожна людина має ресурс для змін. Іноді для цього потрібен безпечний простір, у якому можна зупинитися, почути себе, зрозуміти власні життєві сценарії та знайти нові способи рухатися вперед. Я створюю для своїх клієнтів такий простір.

Працюю з запитами:

• стосунки та конфлікти в парі;
• співзалежність;
• самоцінність і самооцінка;
• особисті кордони;
• життєві кризи та зміни;
• адаптація до переїзду та еміграції;
• емоційне виснаження;
• пошук себе та власного шляху;
• особистісний розвиток і життєві сценарії.

Онлайн — по всьому світу, очно — Валенсія, Іспанія

Зараз маю кілька місць для нових клієнтів в індивідуальну терапію.

Якщо вам відгукується мій підхід або ви знаєте когось, кому може бути корисна така підтримка, буду вдячна за повідомлення, відгук чи рекомендацію.