Співзалежність батьків: як провина і сором змушують рятувати дорослу дитину
Коли в родині з’являється залежність, батьки дуже швидко починають шукати винного. І найчастіше знаходять його в собі.
«Де я помилився?»
«Може, я був занадто суворим?»
«Може, навпаки, занадто багато дозволяв?»
«Як я могла не помітити?»
«Це через мене він таким став».
Так формується почуття провини. А поруч із ним майже завжди з’являється сором.
Сором перед родичами. Перед сусідами. Перед друзями. Перед самим собою.
Батьки починають приховувати проблему, вигадувати пояснення, віддавати борги, прикривати прогули, домовлятися з роботодавцями, витягувати з чергової складної ситуації. І часто називають це допомогою.
Але проблема в тому, що допомога поступово перетворюється на рятівництво.
Людина, яка вживає, дедалі менше стикається з наслідками власних рішень, тому що хтось постійно стоїть між нею і цими наслідками.
Мати віддала борг.
Батько домовився.
Родичі збрехали роботодавцю.
Хтось знову дав гроші, бо «інакше буде ще гірше».
І кожного разу всередині працює одна й та сама думка: «Якщо я зараз не допоможу, значить я поганий батько або погана мати».
Саме тут провина стає одним із головних механізмів співзалежності.
Людина вже не запитує себе: «Чи справді моя дія допомагає?»
Вона запитує: «Чи зможу я витримати почуття провини, якщо не втручуся?»
Це зовсім різні питання.
Сором працює трохи інакше. Він змушує сім’ю мовчати. Через нього батьки роками можуть не звертатися по допомогу, тому що бояться самого факту визнання: у нашій родині є наркотична або алкогольна залежність.
Починається подвійне життя.
Назовні все нормально.
Усередині сім’ї постійний контроль, страх, перевірки телефонів, грошей, кишень, брехня, конфлікти і виснаження.
На сайті центру «Джерело» є окремий матеріал про співзалежну матір, де добре описано цей механізм: почуття провини змушує маму вважати, що саме її помилки призвели до залежності, а тому вона намагається компенсувати це нескінченним порятунком:
Співзалежна мама - докладніше
Але важливо розуміти: співзалежність не означає, що батьки погані або що вони свідомо підтримують вживання.
Навпаки, найчастіше все починається з любові і страху втратити дитину.
Проблема починається тоді, коли любов перестає мати межі.
Коли дорослу людину постійно рятують від наслідків її власних рішень.
Коли життя батьків повністю підлаштовується під стан залежного.
Коли мама спить лише тоді, коли знає, де син.
Коли батько роками вирішує його проблеми.
Коли будь-яка спроба сказати «ні» викликає сильну провину.
У цей момент допомога потрібна вже не тільки залежній людині.
Вона потрібна всій сімейній системі.
Для мене один із головних маркерів співзалежності звучить так:
«Я розумію, що не повинен цього робити, але якщо не зроблю, мене з’їсть почуття провини».
Саме з цією провиною і потрібно працювати.
Не для того, щоб перестати любити свою дитину.
А для того, щоб перестати плутати любов із постійним порятунком.
З повагою до всіх читачів,
Павло Казар'ян - керівник реабілітаційного центру "Джерело"
