Ти знаєш, я не буду зараз говорити тобі «подумай позитивно», «візьми себе в руки» чи «життя прекрасне». Коли людина роками живе з депресією, ОКР, самотністю і ще й пережила булінг, такі слова можуть тільки злити. І я точно не збираюся казати тобі, що ти сам винен у тому, що з тобою відбувалося. Те, що тебе роками цькували, — це не твоя провина. І те, що в тебе не було сексу чи справжніх друзів у 21 рік, не означає, що ти «програв життя». Це означає лише те, що твій досвід поки був дуже болючим і самотнім. У 21 рік історія людини точно не закінчена, навіть якщо зараз мозок переконує тебе у зворотному.
Мені здається дуже важливим інше: ти зараз у лікарні. Тобто частина тебе все-таки довела тебе сюди. Можливо, ти зараз зовсім не відчуваєш бажання жити — і я не буду вимагати від тебе його відчути. Давай хоча б домовимося про менше: не потрібно зараз вирішувати, чи хочеш ти прожити ще 50 років. Треба просто пережити сьогодні. Потім — наступну годину. Потім ще одну.
І, будь ласка, скажи комусь із персоналу буквально те, що написав тут: «Я щодня думаю про смерть і сподіваюся не прокинутися». Не пом'якшуй це і не жартуй, навіть якщо незручно. Те, що тобі зараз настільки погано, — достатня причина просити про допомогу. Якщо один спеціаліст не почув, скажи іншому. Ти маєш право бути почутим.
А ще я хочу сказати тобі одну річ, у яку, можливо, ти зараз не повіриш: те, що ти сьогодні не бачиш для себе майбутнього, ще не означає, що майбутнього для тебе немає. Депресія дуже переконливо видає свій прогноз за факт. Але це лише стан, у якому зараз перебуває твій мозок.
Тобі не потрібно прямо зараз полюбити життя. Не потрібно стати щасливим. Не потрібно знайти друзів, роботу чи стосунки за один день. Поки достатньо залишитися тут і зараз.
Ти не зобов'язаний доводити свою цінність тим людям, які колись тебе принижували. І твоє минуле не має права одноосібно вирішувати, яким буде все твоє життя.
