Точка зламу чи точка росту?
Нещодавно я подивилася інтерв’ю з Мариною Бех-Романчук у Марії Єфросиніної.
Вона розповідала як під час одного з чемпіонатів світу — просто у момент стрибка на мить відволіклася у своїх думках. Здавалося б, це майже неможливо, для професійного атлета, адже це рівень максимальної концентрації. Але саме ця мить призвела до травми — підвернутої ноги — і до втрати омріяної нагороди.
Ця ситуація боляче вдарила по її психологічному стану. Та попри все, Марина залишалася сильною та вірила, що впорається. І знаєте що? Вона не стала гіршою для нас після цієї поразки. Навпаки — ще більш реальною, близькою та живою.
Ми часто забуваємо, що маємо право на слабкість. Говорити про свої помилки, поразки й падіння — це не соромно. Це ознака зрілості. Бо якщо ви десь помилилися — це не означає, що ви стали гіршими. Це означає лише одне: ви — людина. І кожен з нас може оступитися, може не впоратися, може дозволити собі бути вразливим.
Якщо зараз ви відчуваєте, що потребуєте підтримки — не варто залишатися наодинці.
Давайте разом екологічно розберемося: де ви зараз, куди прямуєте, і чи вірно задано ваш вектор.