Ти не приймаєш рішень не тому, що бракує даних. Ти не приймаєш їх, бо тобі боляче помилятися.
Багато хто думає, що decision-making — це про Excel, стратегії та аналітику. Насправді це про дитинство...
Якщо тебе карали за помилки — дорослим ти будеш тягнути з вибором, щоб уникнути покарання.
Якщо тебе контролювали до дрібниць — ти будеш чекати інструкцій, навіть коли треба брати лідерство.
Якщо ти бачив хаос у родині — або кидаєшся в імпульсивні рішення, або паралізуєшся й уникаєш будь-якої відповідальності.
Що реально допомагає стати ближче до ролі decision-maker:
Усвідомленість — помічати власне «ще подумаю» й визнавати, що це страх.
Емоційна зрілість — витримати критику й наслідки.