Коли вона приходить до психолога і говорить лише про нього
- «Він мене не чує. Я говорю, а він робить вигляд, що все нормально»
- «Якби він мене любив, він би давно здогадався, що мені потрібно»
- «Усі наші сварки через його ігнор. Я стараюсь, а він - ні»
- «Він нічого не робить для стосунків. Я тягну все сама»
- «Це через нього я така нервова й роздратована. Він мене доводить»
Що тут не так?
Коли у моїх висловлюваннях партнера більше, ніж мене - варто зупинитися і розгорнути фокус на себе. У такому сценарії я втрачаю контакт із собою, все місце в голові займає інша людина.
Мені легше звинуватити його, ніж визнати, що я теж впливаю на динаміку стосунків.
Бо якщо я зрушу фокус - доведеться щось змінювати в собі: говорити чесно, ставити межі, відмовлятися від ролі рятівниці, перестати бути зручною, проживати його незручні реакції… що там ще?
Якщо впізнала в собі щось подібне - зверни більше уваги на себе.
На своє тіло - які там відчуття, емоції, потреби?
- Що незакрите?
- Як ти можеш дати це собі сама?
- Що ти робиш без бажання і внутрішньої згоди?
- Які ролі граєш?
- Чого насправді хочеш?
Бери всі доступні ресурси і повертай контакт із собою справжньою.
