Чому я дивлюся на себе під час відеодзвінка — це нарцисизм чи норма?

Підключаєтеся до робочої наради чи онлайн-зустрічі з друзями, хочете слухати, бути присутньою — і раптом ловите себе на тому, що вже п'ять хвилин поправляєте чубчик і розглядаєте власне обличчя у маленькому віконці на екрані. Знайомо?

Я роблю це постійно. І довго думала — невже я настільки зациклена на собі? Може, з моєю самооцінкою щось не так? Але виявляється, це робить переважна більшість людей. І причина зовсім не в нарцисизмі.

Ефект коктейльної вечірки

Уявіть: гучна вечірка, десятки людей розмовляють одночасно, грає музика. І раптом хтось на іншому кінці кімнати гукає ваше ім'я. Що відбувається? Усе інше зникає. Увага миттєво фокусується на тому голосі.

Цей феномен у психології називають ефектом коктейльної вечірки. Його описав британський учений Колін Черрі ще у 1953 році. Суть проста: наш мозок із величезного потоку інформації здатний вихоплювати саме те, що стосується нас особисто.

І ось найцікавіше — сучасна наука доводить, що цей ефект працює не тільки зі звуками. Він поширюється і на зір.

Чому саме наше обличчя?

Коли перед вами екран із десятком облич під час онлайн-наради, мозок автоматично шукає найважливіше. І для нього найважливіше обличчя — наше власне. Точно так само, як наше ім'я серед шуму.

Але справа не лише в упізнаванні. Ми — соціальні істоти, і нам критично важливо, яке враження ми справляємо. Дивлячись на своє зображення, ми фактично контролюємо себе в реальному часі: перевіряємо міміку, позу, вираз обличчя. Ми саморегулюємось.

Якщо задуматися, це абсолютно нова ситуація для людства. Тисячоліттями люди спілкувалися, не бачачи себе збоку. Ніхто під час розмови не тримав перед собою дзеркало. А тепер це дзеркало вбудоване в кожну онлайн-зустріч — і мозок просто не може його ігнорувати, витрачаючи на це додатковий когнітивний ресурс.

Чи можна від цього позбутися?

Можна приховати своє зображення — більшість програм це дозволяють. Але багато хто зізнається, що без цього віконця стає навіть тривожніше: ви знаєте, що вас бачать, а самі не контролюєте, як виглядаєте.

Є інший шлях. Дослідження професора Джеремі Бейленсона зі Стенфордського університету показали: впевнені в собі люди значно менше дивляться на власне зображення під час онлайн-розмов. Логіка проста — якщо вам не так важливо, яке враження ви справляєте, і ви не відчуваєте надмірної «дзеркальної тривожності», потреба себе контролювати природно зменшується.

Запитання, яке не дає мені спокою

Одного разу під час онлайн-зустрічі з колегами мене наздогнала думка: якщо я весь цей час розглядаю себе, і колеги, ймовірно, теж — то хто тоді взагалі дивиться на інших? Можливо, ми всі просто сидимо перед своїми маленькими дзеркалами, а голоси співрозмовників грають десь на фоні?

Це не привід для тривоги. Це просто нова реальність, до якої наш мозок ще адаптується. І саме розуміння того, чому ми це робимо, вже допомагає бути трішки уважнішою до інших — і трішки менше поправляти чубчик.

Література

• Cherry, E. C. (1953). Some experiments on the recognition of speech, with one and with two ears. The Journal of the Acoustical Society of America, 25(5), 975–979. (Класична робота, в якій вперше описано ефект коктейльної вечірки — здатність людини вибірково зосереджувати слухову увагу на одному джерелі серед багатьох.)
• Bailenson, J. N. (2021). Nonverbal overload: A theoretical argument for the causes of Zoom fatigue. Technology, Mind, and Behavior, 2(1). (Дослідження причин втоми від онлайн-зустрічей, зокрема впливу постійного спостереження за власним зображенням на екрані на когнітивне навантаження та самосприйняття.)
• Максименко С. Д. (2006). Загальна психологія: Підручник. 3-тє вид. Вінниця: Нова Книга. (Підручник із загальної психології, що містить розділи про увагу, сприйняття та механізми селективної уваги.)