Шизоїдний розлад особистості — що це таке і як він проявляється у житті?

Уявіть собі людину, яка не страждає від самотності. Їй не потрібна компанія, не потрібні друзі для вечірніх розмов, і навіть сімейні свята для неї — швидше обов'язок, ніж радість. На перший погляд здається: ну, інтроверт, що тут такого? Але є стан, коли це виходить далеко за межі звичайної замкнутості. І називається він — шизоїдний розлад особистості.

Коли байдужість — не характер, а діагноз

Шизоїдний розлад особистості (ШРО) — це стійка модель поведінки, при якій людина глибоко відсторонена від стосунків з іншими та майже не виражає своїх емоцій у соціальних ситуаціях. Не тому, що не хоче зумисне. Не тому, що ображена на весь світ. А тому, що їй — справді байдуже.

Це не те саме, що поганий настрій чи тимчасове бажання побути на самоті. Це глибинна риса, яка формується ще в юності й проявляється скрізь — на роботі, вдома, у будь-яких стосунках. Людина ніби існує за невидимим склом: бачить усе, що відбувається навколо, але зовсім не відчуває потреби до цього торкнутися.

Як це виглядає насправді?

Згідно з DSM-5 (Керівництвом з діагностики та статистики психічних розладів), для підтвердження діагнозу потрібно, щоб у людини спостерігалося щонайменше чотири з наступних ознак:

• Не прагне і не отримує задоволення від близьких стосунків, навіть із власною родиною. Це не лише про романтичне кохання — це про будь-яку форму людської близькості.
• Майже завжди обирає самотні заняття. Не через сором, тривогу чи страх, а тому, що наодинці їй справді комфортніше.
• Мало цікавиться або зовсім не цікавиться інтимними стосунками. І це не варто плутати з асексуальністю — тут причина криється саме в загальній відстороненості розладу.
• Отримує задоволення від дуже небагатьох речей — або взагалі ні від чого (стан, близький до ангедонії).
• Не має близьких друзів чи довірених осіб, окрім, можливо, когось із найближчих родичів першої лінії.
• Байдужа як до похвали, так і до критики. Вам кажуть: «Ти чудова!» — їй байдуже. Кажуть: «Ти жахлива!» — реакція залишається такою ж.
• Емоційна холодність, відстороненість і «плоский» вираз обличчя. Людина може переживати щось усередині, але зовні — жодних змін у міміці, жестах чи інтонації.

«Їй що, взагалі все одно?»

Ось це — мабуть, найболючіше для оточення. Коли хтось близький не реагує на радісні новини, не засмучується через втрати, не злиться, коли є всі підстави для гніву — виникає стійке відчуття, що ця людина просто не має емоцій. Але це неправда.

Люди з ШРО мають почуття. Просто вони або не вміють їх виразити, або не розуміють, як це зробити так, щоб інші це побачили та правильно зчитали. Уявіть: ви відчуваєте гнів, але ваше обличчя залишається абсолютно розслабленим і спокійним. Ви хочете когось обійняти, але тіло просто не рухається назустріч. Це — як бути замкненим усередині самого себе, не маючи ключа до зовнішнього прояву.

Ще одна характерна риса — зовнішня «безцільність». Людина ніби просто пливе за течією, не ставить перед собою амбітних життєвих завдань, не горить жодною справою. І коли щось іде не так (серйозна хвороба, розрив стосунків, фінансові проблеми на роботі), реакція найчастіше залишається тією самою: «Ну, нехай буде так».

Чим це відрізняється від інших розладів?

Це справді важливе питання, бо плутанина тут — звичайна справа навіть серед досвідчених фахівців. Для точного діагнозу необхідна диференційна діагностика:

• Розлад аутистичного спектра (РАС). При значних проявах РАС будуть помітні труднощі з невербальною комунікацією, відсутність соціальної взаємності та повторювані (стереотипні) моделі поведінки, яких немає при ШРО. Але при легких формах аутизму відрізнити їх візуально дуже складно, тому потрібне ретельне клінічне обстеження.
• Уникний розлад особистості. Здається дуже схожим, бо людина теж тримається осторонь від суспільства. Але психологічна різниця принципова: при уникному розладі людина сильно хоче стосунків, але панічно боїться бути відкинутою, знеціненою чи висміяною. При ШРО — людина просто не хоче. Немає страху, але й немає бажання.
• Шизотиповий розлад особистості. Тут до соціальної ізоляції обов'язково додаються дивні переконання, магічне мислення, ексцентрична поведінка та перцептивні спотворення — людина може бачити чи сприймати реальність трохи інакше, ніж більшість.
• Шизофренія, біполярний розлад, депресія. Діагноз ШРО ставлять лише тоді, коли симптоми не є частиною перебігу цих станів. Фахівець повинен чітко виключити наявність інших психіатричних захворювань, перш ніж говорити про розлад особистості.

Коли варто звернутися по допомогу?

Ось у чому полягає головний парадокс: більшість людей із ШРО ніколи не звертаються до психолога чи психіатра з власної ініціативи. Їх просто не турбує їхній стан. Їхня ізоляція для них — це не проблема, з якою треба боротися, а норма і комфортне середовище існування. Тому найчастіше до спеціаліста вони потрапляють або через сильний тиск рідних, або коли з'являються нестерпні супутні труднощі — генералізована тривога, важкий пригнічений настрій, або ж короткі психотичні епізоди.

Так, при дуже сильному стресі людина з ШРО справді може переживати короткочасний психоз — від кількох хвилин до кількох годин. Це не означає, що розлад перейшов у шизофренію, але це серйозний сигнал психіки про те, що адаптивні механізми виснажені й потрібна негайна професійна підтримка.

Що може допомогти?

Повністю «вилікувати» ШРО — це не та ціль, яку ставлять перед собою грамотні фахівці, адже йдеться про фундаментальну структуру особистості. Мета терапії зовсім інша: створити безпечний простір, де людина може відкрито говорити про те, що її хвилює (навіть якщо вона сама ще не до кінця розуміє, що саме). Де можна перевірити свої уявлення про світ та інших людей. Де ніхто не тисне і не вимагає терміново «стати нормальною».

• Індивідуальне консультування з психологом або психотерапевтом — один із найефективніших підходів. Це зазвичай обережна, структурована робота, побудована на глибокій довірі. Без жодного тиску, без очікувань, що людина раптом стане товариською і душею компанії. Це просто місце, де можна бути собою і при цьому отримати іншу перспективу погляду на взаємини.
• Медикаменти зазвичай не призначають для лікування самого ШРО, оскільки таблеток, які б змінювали характер, не існує. Але якщо до картини додається виражена тривога, клінічна депресія чи часті психотичні епізоди — психіатр обов'язково підбере підтримувальну фармакологічну схему.

Якщо хтось поруч із вами живе з цим розладом

І ось тут починається найскладніше для оточення. Бо близьким дуже хочеться «виправити» таку людину. Хочеться, щоб вона нарешті щиро зраділа подарунку, заплакала від співчуття, тепло обійняла вас у відповідь. Але ШРО — це не той стан, що «лікується» вмовляннями, докорами чи сльозами.

Якщо людину зовсім не турбує її стан — ви не зможете змусити її змінитися. І спроби тиснути, маніпулювати чи вимагати емоцій часто лише поглиблюють прірву між вами, змушуючи людину віддалятися ще сильніше.

Що можна зробити? Просто бути поруч — рівно настільки, наскільки це здорово і екологічно для вас обох. Навчитися не приймати її холодність на свій особистий рахунок. І завжди пам'ятати: за цим стіноподібним «байдуже» може ховатися жива людина, яка просто не має внутрішнього інструментарію, щоб показати, що вона насправді відчуває.

Література

• American Psychiatric Association (2013). Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders (5th ed.). Washington, DC: APA. (Основне міжнародне джерело діагностичних критеріїв шизоїдного розладу особистості та диференційної діагностики з іншими розладами.)
• Напрєєнко О.К. (ред.) (2001). Психіатрія: Підручник. Київ: Здоров'я. (Український підручник з психіатрії, що містить розділи про розлади особистості, зокрема шизоїдний, з урахуванням вітчизняної клінічної практики.)