Про ціль...«Там, де з’являється імпульс»

Я дедалі частіше помічаю, що слово «ціль» у мені відгукується напруженням.

Наче це щось, що потрібно поставити, втримати, досягти.

І я зупиняюся.

Не для того, щоб вигадати формулювання — а щоб відчути контакт.

У гештальт-підході ціль не живе лише в майбутньому.

Вона з’являється тут і тепер, як фігура на тлі мого життя.

Я питаю себе не:

«Чого від мене чекають?»

а:

«Що зі мною відбувається в цьому моменті?»

Іноді ціль виявляється не про «зробити», а про перестати тягнути зайве.

Не про «стати кращим», а про повернути собі чутливість і вибір.

Я звертаю увагу на тілесний відгук.

Якщо є інтерес, тепло, імпульс — значить, є енергія.

Якщо натомість тривога, стиск або порожнеча — я не йду далі. Я залишаюся.

Пауза — теж частина процесу.

Опір — не ворог, а інформація.

Коли ціль справді моя, а не інтроект — те, що накинуто ззовні:

• вона не штовхає і не змушує робити через «треба»;
• вона не вимагає насильства над собою і не створює напруги;
• вона притягує сама, природно, через цікавість, тепло і відчуття у тілі.

Для мене постановка цілі — це не про контроль над собою.

Це про відповідальність і чесність у контакті з реальністю.

Ціль може змінюватися.

Розчинятися.

Зникати.

І це не провал.

Це живий процес.

А як ти відчуваєш, що ціль — справді твоя?