Як зцілити внутрішню дитину: простий репарантинг себе

Іноді ми ловимо себе на тому, що реагуємо на дрібниці надто бурхливо: кричимо на близьких, замикаємося в собі чи раптом розриваємо стосунки через щось, що насправді не варте такого. А потім думаємо: чому я так зробила? Виявляється, це може бути голос пораненої дитини всередині нас, яка досі чекає на турботу, якої їй не вистачило колись.

Що ховається за цими дитячими ранами?

Багато хто з нас у дитинстві стикався з речами, які залишали глибокий слід. Це могло бути постійне приниження, холодність батьків, знущання в школі, часті переїзди чи навіть перебування в прийомних сім’ях. Це не обов’язково була відкрита жорстокість – іноді дитині просто бракувало тепла, розуміння чи відчуття безпеки. Через це ми не змогли сформувати здорову прив’язаність, і тепер це впливає на те, як ми ставимося до себе й до інших.

Саме тут з’являється ідея репарентингу – перевиховання себе. Це спосіб знайти ту маленьку поранену дитину всередині й нарешті дати їй те, чого вона потребувала: слухання, турботу та захист.

Два різні шляхи до зцілення

Існує два основні підходи до цього процесу:

• Терапевтичний репарентинг. Психотерапевт бере на себе роль турботливого дорослого. Фахівець допомагає повернутися в той дитячий стан і заповнити прогалини через підтримку, слова схвалення чи моделювання здорової поведінки. Це дієво, але є ризик: можна надто залежати від спеціаліста, а ми ж хочемо, щоб сила була у ваших руках.
• Саморепарентинг. Цей шлях мені ближчий. Його розробила Мюріел Джеймс ще в 1974 році. Тут ми не шукаємо заміну батькам, а вчимося самі піклуватися про себе. Уявіть, що ваша внутрішня дитина – це хтось, кого ви дуже любите. Що б ви зробили, щоб її заспокоїти? Обійняли б? Поговорили лагідно? Дали б відчути, що все гаразд?

Як зрозуміти, що спрацьовує стара рана?

Часто ми навіть не помічаємо, як реагуємо з позиції тієї дитини. Хтось перебиває розмову – і ми вибухаємо. Хтось жартує – і ми відчуваємо себе нікчемними. Або дрібна суперечка здається кінцем світу. Це внутрішня дитина кричить: «Мене не чують! Мене не цінують!».

Коли таке стається, варто зупинитися і зробити наступне:

1. Зробити глибокий вдих.
2. Запитати себе: це справді така велика проблема чи це відлуння минулого?
3. Вчинити дію турботи: можна погладити себе по руці, подзвонити другові, згадати щось приємне чи просто посидіти з улюбленою чашкою чаю.

Головне завдання в цей момент – навчитися заспокоювати себе самому.

Чому тільки ми можемо це зробити по-справжньому?

Ми часто намагаємося заповнити цю порожнечу через партнерів, друзів чи навіть фахівців. Але ніхто не знає нашу внутрішню дитину так, як ми самі. Тільки ми можемо почути її, зрозуміти, що саме болить, і дати потрібне тепло. Якщо ми знову й знову потрапляємо в токсичні стосунки чи відчуваємо, що нас використовують, це може бути сигнал: час зайнятися собою.

Це не магія і не щось дивне. Це просто турбота про себе – така, якої ми заслужили ще давно. І коли ми починаємо давати її собі, життя стає спокійнішим. Ми перестаємо реагувати імпульсивно, легше пробачаємо, краще розуміємо свої потреби.

Можливо, у вас теж є моменти, коли ви відчуваєте, що реагуєте «не по-дорослому». Це не означає, що з вами щось не так. Це просто нагадування: ваша внутрішня дитина досі чекає на любов. І ви можете її дати.

Література

• Штефані Шталь. «Твоїй внутрішній дитині потрібен дім». Книга пояснює, як дитячі переживання формують доросле життя, і пропонує практичні вправи для розвитку самопідтримки та зцілення внутрішньої дитини через турботу про себе.