Чому ми не пам’ятаємо своє дитинство

Чому так відбувається:

1. Мозок дитини ще не «записує історії»

   У ранньому віці мозок зосереджений не на збереженні спогадів, а на навчанні виживанню: як ходити, говорити, розпізнавати людей, відчувати безпеку. Механізми, які дозволяють нам пам’ятати події як історію життя, дозрівають пізніше.

2. Немає слів - немає спогадів у звичному форматі

   Поки дитина не володіє мовою, досвід зберігається не словами, а:

   • відчуттями
   • емоціями
   • тілесними реакціями

   Коли ми дорослішаємо і мислимо переважно словами, доступ до цього досвіду стає складним.

3. Ще не сформоване відчуття «я»

   Щоб пам’ятати подію як «це сталося зі мною», потрібно відчувати себе окремою особистістю. У маленької дитини це відчуття лише формується, тому спогади не закріплюються як частина біографії.

Що все ж залишається з нами:

Навіть якщо ми не пам’ятаємо подій, ранній досвід нікуди не зникає. Він зберігається у вигляді:

• емоційних реакцій
• відчуття безпеки або тривоги
• тілесної пам’яті
• способів будувати стосунки

Саме тому дитинство так сильно впливає на доросле життя - навіть без спогадів.

Чи можна щось «згадати»

Повноцінно відновити події раннього дитинства майже неможливо. Але можна відчути і зрозуміти, яким був той період.

Допомагають:

• розмови з близькими про атмосферу дитинства
• старі фото, речі, запахи, музика
• робота з тілом та емоціями
• психологічна робота з внутрішніми станами

Важливо не намагатися «витягнути спогади силою» - мозок легко створює фантазії.

Ми не пам’ятаємо дитинство не тому, що воно зникло, а тому що воно живе в нас інакше - через відчуття, емоції та внутрішні реакції.

Іноді зрозуміти це - значно важливіше, ніж щось конкретно згадати.