Життєвий сценарій дорослої людини, написаний малою дитиною

Життєвий сценарій: чому ми знову й знову проживаємо одне й те саме?

Уявіть собі маленьку дитину.

Вона ще не вміє логічно мислити, зате дуже добре відчуває і спостерігає.

До певного віку дитина ніби пише для себе «інструкцію до життя»:

• який я?
• що зі мною роблять інші?
• за що мене люблять?
• що буде, якщо я злюся, плачу, прошу, мовчу?

Без слів. Без свідомого вибору.

Просто — так тут прийнято.

Так формується життєвий сценарій.

Потім дитина виростає.

А сценарій… лишається.

І доросла людина може:

• знову обирати схожі стосунки
• потрапляти в ті самі конфлікти
• жити з відчуттям «зі мною щось не так» або «мені треба заслужити любов»
• або навпаки — постійно тягнути все на собі й не вміти просити допомоги

Не тому, що «така доля».

А тому, що колись це було єдиним способом вижити, бути прийнятим, зберегти зв’язок.

Гарна новина: сценарій — не вирок.

Те, що було створене маленькою дитиною, може бути переписане дорослою людиною.

З усвідомлення.

З турботою.

Крок за кроком.