Що треба знати про межовий розлад особистості

Іноді дивишся на людину і розумієш: щось із нею не так, але точно сказати, що саме, — важко. Вона може бути яскравою, чутливою, щедрою на емоції, а за хвилину — вибухнути гнівом чи впасти в повну апатію. Такі люди часто шукають допомоги, але водночас ніби несвідомо відштовхують її. Сьогодні я хочу поговорити про межовий розлад особистості (МРО), або прикордонний розлад особистості (ПРЛ). Цей стан, який часто ще називають просто «пограничним», балансує на тонкій межі між неврозом і глибшими порушеннями.

Де проходить ця межа?

Традиційно в психіатрії та психотерапії виділяють три рівні функціонування психіки:

• Невротичний рівень: Це умовно "здорові" люди або ті, хто має тимчасові труднощі. Вони усвідомлюють свої проблеми, не втрачають зв’язку з реальністю, і їхні стани піддаються корекції.
• Психотичний рівень: Найглибше порушення, коли людина втрачає зв’язок із реальністю (галюцинації, марення).
• Межовий (пограничний) рівень: Це простір між неврозом і психозом.

У психоаналітичному підході (зокрема за Отто Кернбергом) саме цей проміжний рівень є ключовим. Людина тут тримається за реальність, але її "Я" є хитким, нестабільним. Цей розлад важко діагностувати одразу, адже він часто ховається за масками: депресією, високою тривогою, панічними атаками, розладами харчової поведінки (РХП) або хімічними залежностями.

Як це відчувається зсередини?

Уявіть Анну. Вчора вона була переконана, що її чоловік — найгірша людина у світі, пакувала речі й планувала розлучення. А сьогодні вона прокидається і щиро не розуміє, як могла так подумати: адже він турботливий, надійний, коханий. У її світі все або ідеальне, або жахливе — напівтонів майже не існує. Цей механізм у психології називають «розщепленням».

Люди з МРО (ПРЛ) часто не знають, ким вони є насправді. Їм важко зрозуміти свої справжні бажання, цінності та межі. Через це виникає болісне відчуття хронічної порожнечі, ніби всередині — бездонна прірва нудьги та самотності. Вони надзвичайно чутливі («шкіра навиворіт»), миттєво заражаються чужим настроєм, але водночас можуть бути імпульсивними: дають обіцянки, які не виконують, витрачають останні гроші, забувають про домовленості.

Найбільший страх — бути покинутими. Аби уникнути цього, вони можуть парадоксально діяти на випередження: рвати стосунки першими («я піду, поки не кинули мене»). Або ж обирають деструктивних партнерів, погоджуються на будь-які авантюри, аби лише не залишитися наодинці з собою.

Гнів у таких людей спалахує раптово і часто не відповідає ситуації. Після спалаху приходить нищівне почуття провини. Щоб заглушити цей душевний біль, людина може вдаватися до селфхарму (порізи, опіки), переїдання або голодування. Це несвідомий спосіб перемкнутися з нестерпного емоційного болю на фізичний, який здається більш зрозумілим і контрольованим.

Чому це виникає?

Причини завжди комплексні (біопсихосоціальна модель):

1. Дитинство: Часто в анамнезі є травматичний досвід — фізичне чи сексуальне насилля, рання втрата батьків або емоційна холодність та непередбачуваність у сім’ї. Дитина виростає з глибинним переконанням: «Я погана», «Якщо мене дізнаються справжню, мене відштовхнуть».
2. Біологія: Генетична схильність, особливості роботи мигдалеподібного тіла (центру емоцій) та низька стійкість до стресу. Якщо в родині були випадки психічних розладів, ризик зростає.
3. Середовище: Так зване «інвалідизуюче оточення», де емоції дитини ігнорували або карали за них.

Чи можна щось змінити?

Так, прогноз сприятливий, хоча шлях не буде легким і швидким. Лікування потребує часу і системності.

• Медикаменти: Лікар-психіатр може призначити антидепресанти або нормотиміки (стабілізатори настрою) для зменшення тривоги чи імпульсивності, але "таблетки від характеру" не існує.
• Психотерапія: Це основа лікування. «Золотим стандартом» вважається діалектично-поведінкова терапія (DBT). Вона вчить конкретних навичок: як переносити дистрес, регулювати емоції та будувати стосунки без маніпуляцій.

Також ефективними є схема-терапія, терапія фокусована на перенесенні (TFP) та гештальт-терапія, які допомагають опрацювати травми минулого і «переписати» сценарій. Люди з цим розладом, на відміну від багатьох інших, часто самі шукають допомоги. Їм болить, і вони хочуть, щоб це припинилося. Співпрацювати їм важко, адже симптоми стали частиною їхньої натури, але зміни можливі. Головна мета — не стати «іншою людиною», а адаптуватися до життя, навчитися поважати чужі кордони та витримувати власні емоції.

Якщо ви впізнаєте в цьому описі себе чи когось близького — не поспішайте з діагнозами. Спостерігайте і зверніться до фахівця. Розуміння проблеми — це вже перший і найважливіший крок до полегшення.

Література:

• Фокс Д. Дж. Межовий розлад особистості. Робочий зошит. — Видавництво Vivat, 2023. (Практичний посібник із вправами для розуміння симптомів МРО, роботи з емоціями та імпульсами).
• Лайнен М. М. Когнітивно-поведінкова терапія пограничного розладу особистості. — Guilford Press, 1993. (Фундаментальна праця авторки методу DBT).
• Кернберг О. Ф. Тяжкі розлади особистості: психотерапевтичні стратегії. — Видавництво Ростислава Бурлаки, 2024. (Глибокий психоаналітичний погляд на структуру межової особистості).
• Бейтман Е., Фонагі П. Лікування межового розладу особистості з опорою на менталізацію. (Mentalization-Based Treatment for Borderline Personality Disorder). (Опис методу менталізації для покращення розуміння власних і чужих емоцій).