Ілюзія контролю: чому ізраїльські інструктори помилялися щодо покарань і похвали

У 1960-х роках молодий психолог Деніел Канеман, який згодом отримає Нобелівську премію з економіки за свої роботи з когнітивних упереджень, виступав перед групою інструкторів ВПС Ізраїлю. Він говорив про силу позитивного підкріплення: хваліть пілотів за успіхи — і вони літатимуть краще. Інструктори лише посміхнулися. За їхніми багаторічними спостереженнями, все було навпаки.

Коли пілот показував поганий результат, інструктор кричав, погрожував, влаштовував прочуханку — і наступного дня той самий пілот майже завжди літав краще. А коли після блискучого польоту інструктор хвалив, пілот на наступному занятті часто виступав гірше. Дані були залізними: покарання працює, похвала — шкодить. Канеман слухав і розумів: інструктори стали жертвами класичної когнітивної пастки.

Що насправді відбувалося: регресія до середнього

Пілоти ізраїльських ВПС — це еліта. Вони проходять жорсткий відбір, тренуються роками, мотивовані до межі. Їхній середній рівень виконання надзвичайно високий. Але навіть у найкращих бувають дні, коли щось іде не так: вітер, втома, дрібна помилка в розрахунках. Такий день — це відхилення вниз від їхньої норми.

Тепер уявіть графік: вертикальна вісь — якість польоту, горизонтальна — послідовні дні. Якщо сьогодні пілот показав результат на 2 стандартні відхилення нижче своєї середньої, то завтра, за законом великих чисел, він з високою ймовірністю покаже результат ближчий до норми. Просто тому, що екстремальні відхилення рідко повторюються двічі поспіль. Це називається регресія до середнього (regression toward the mean).

Інструктори бачили лише половину картини:

• Поганий політ → крик → наступного дня краще → "покарання працює!"
• Чудовий політ → похвала → наступного дня гірше → "похвала розслабляє!"

Насправді крик і похвала не впливали на результат. Пілот повертався до своєї середньої просто через статистичну закономірність. Інструктори приписували причинно-наслідковий зв’язок там, де його не було.

Наукове підґрунтя: від Канемана до сучасних досліджень

Канеман описав цей випадок у своїй книзі Thinking, Fast and Slow (2011), але перше формальне дослідження регресії до середнього з’явилося ще в XIX столітті. Френсіс Гальтон, двоюрідний брат Дарвіна, вивчав ріст батьків і дітей. Він помітив: діти дуже високих батьків зазвичай нижчі за батьків, а діти дуже низьких — вищі. Не тому, що гени "регресують", а тому, що ріст залежить не лише від генів, а й від випадкових факторів (харчування, хвороби). Екстремальні значення "розмиваються" до середнього.

У психології цей ефект підтверджений сотнями експериментів:

• Спорт: після серії провалів команда майже завжди грає краще наступного разу — незалежно від того, кричав тренер чи ні.
• Навчання: учень, який отримав 2 з математики, наступного разу швидше за все напише на 4–5, навіть якщо вчитель просто ігнорував провал.
• Медицина: пацієнти з екстремально високим тиском після прийому плацебо часто показують зниження — організм сам "регресує" до норми.

Одне з класичних досліджень — Tversky & Kahneman (1974) у журналі Science (а не Psychological Review, як іноді помилково вказують). Вони показали групі студентів результати уявних пілотів і попросили передбачити наступний політ. Більшість повторила помилку інструкторів: "покарання покращує, похвала погіршує". Навіть знаючи про регресію, люди інтуїтивно шукають причинність.

Чому ми так легко помиляємося

Наш мозок еволюційно налаштований шукати причини. У давнині це допомагало виживати: "гілка тріснула — значить, хижак". Сьогодні ця Система 1 (за термінологією Канемана) спрацьовує автоматично і часто помиляється в складних системах.

Особливо небезпечна ілюзія в ситуаціях з високою варіативністю і низькою контрольованістю:

• Біржові трейдери: "купив акцію після падіння — вона зросла — значить, стратегія працює!"
• Батьки: "покричав на дитину за трійку — принесла п’ятірку — крик допомагає!"
• Менеджери: "преміював відділ за рекорд — наступного кварталу падіння — премія демотивує!"

У всіх цих випадках регресія до середнього маскується під причинність.

Як уникнути пастки: три прості кроки

Канеман дав інструкторам практичні поради, які можна звести до трьох кроків:

1. Фіксуйте базову лінію. Перед будь-яким втручанням (покарання, похвала, нова методика) виміряйте середній результат за 10–20 спроб.
2. Порівнюйте з контролем. Якщо можливо, розділіть групу: одна отримує втручання, інша — ні.
3. Чекайте кілька ітерацій. Одне "покращення" після крику нічого не означає. Дивіться на тренд за 5–10 разів.

Канеман радив ізраїльським інструкторам простий експеримент: випадково обирати, коли кричати, а коли хвалити, незалежно від результату. Через місяць різниця зникла — результати вирівнялися.

Епілог: сила позитивного підкріплення

Хоча покарання не покращувало польоти, похвала теж не була марною. Вона знижувала стрес, підвищувала довіру до інструктора, покращувала довгострокову мотивацію. У стресогенному середовищі ВПС це безцінно.

Канеман пізніше писав: "Ми не караємо пілотів за погані дні — ми караємо випадковість". Справжня майстерність інструктора — не в крику після провалу, а в підтримці під час нього.

Джерела для тих, хто хоче копнути глибше:

• Kahneman, D. (2011). Thinking, Fast and Slow. (укр. "Мислення швидке й повільне"). Анотація: Ключова праця Канемана, що детально описує дві системи мислення. У главі 17 ("Regression to the Mean") він детально розбирає випадок з ізраїльськими пілотами, пояснюючи, чому наш інтуїтивний мозок так погано розуміє статистику і так сильно любить шукати причинно-наслідкові зв'язки там, де їх немає.
• Tversky, A., & Kahneman, D. (1974). Judgment under Uncertainty: Heuristics and Biases. Science, 185(4157), 1124–1131. Анотація: Одна з найвпливовіших статей у психології XX століття. Автори доводять, що люди в умовах невизначеності покладаються не на закони ймовірності, а на прості евристики (як-от "репрезентативність" чи "доступність"). Саме ці евристики і призводять до системних помилок, таких як ігнорування регресії до середнього.
• Galton, F. (1886). Regression Towards Mediocrity in Hereditary Stature. The Journal of the Anthropological Institute of Great Britain and Ireland, 15, 246–263. Анотація: Оригінальна праця, де Френсіс Гальтон вперше ввів поняття "регресії". Аналізуючи дані про зріст батьків та їхніх дітей, він помітив, що діти екстремально високих батьків, хоч і були високими, але в середньому були ближчими до "посереднього" (mean) зросту популяції. Ця стаття заклала основи кореляційного аналізу та розуміння регресії.