Щастя - це ...

Щастя — це незручно. Це важко. І не для всіх.

Бути нещасним — простіше.
Справді.
У стані жертви завжди є щось знайоме, безпечне, вторинно вигідне:
мене жаліють, від мене менше очікують, я маю право злитись на всіх, хто «мені заважає».

Щастя — це інша операційна система.
Вона вимагає вийти з ролі. З ролі того, хто не може, бо йому не дали.
І сказати: «Так, є 1% обставин, які я не контролюю. Але 99% — це мій вибір, моя реакція, мій щоденний сценарій».

Щастя — це не коли завжди сонце.

Це коли я чую прогноз дощу,
забуваю парасольку,
і не називаю себе йолопом.
А кажу: «Буває». І йду далі.

Щастя — це не випадковий настрій.
Це навичка.
Навчитись реагувати.
Навчитись не знецінювати себе.
Не доводити свою цінність кожному перехожому.

Щастя — це поважати свої кордони.
І дозволити іншим не любити Вас.
Бо любов — це не обовʼязок, а подарунок.
І не всі його дають.

Щастя — це прийняти, що дехто ніколи не визнає, що поводився з Вами неправильно.
І не вибачиться.
І не зміниться.
І Ви все одно не дозволите цим людям керувати Вашим життям далі.

Щастя — це дозволити собі бути не ідеальним.
Не завжди витриманим. Не завжди продуктивним. Не завжди радісним.
Дозволити собі злитись. Втомлюватись. Плакати. Не знати.

Але при цьому — не зраджувати себе.
Обирати себе.
Щодня. Навіть коли страшно. Навіть коли важко.

Бо мозок заточений на виживання.

А щастя — це вже понад виживання.

Це щось про сміливість.
Про дорослість.
Про те, щоб не тікати у драму.
Не вписуватись у старі сценарії.
Не чекати, поки хтось прийде й виправить усе.

Щастя — це не про випадковість. Це про відповідальність.

І це справді не для всіх.

Бо це щоденне рішення.
Брати себе за руку і йти.
Міняти звички. Змінювати реакції. Не мститись, а жити.
Визнавати, що я — не тільки біль, я — вибір.

Щастя — це важко.
Але й нещастя — важко.

Кожен обирає своє «важко».
І тільки Ви вирішуєте, в якому — залишитись.