Тиша, в якій творчість починає говорити

В одній художній галереї висіла картина. На ній була зображена жінка неймовірної краси. Люди завмирали перед полотном. У декого перехоплювало подих. Відвідувачі довго вдивлялися в її обличчя, намагаючись зрозуміти, кого ж намалював художник.

— Це Любов? — запитували одні.

— Натхнення? — припускали інші.

— Мрія? Щастя? Пристрасть?

Художник лише усміхався.

Зрештою один із гостей не витримав:

— Скажіть, хто вона?

Майстер задумливо подивився на картину.

— Це почуття, якого я довгі роки уникав. Воно було незручним для мене. Я намагався втекти від нього роботою, розвагами, метушнею. Але саме воно подарувало мені паузи, в яких народилася вся моя творчість.

У залі запала тиша.

— То хто ж вона? — знову запитали люди.

Художник усміхнувся.

— Нудьга.

Люди здивовано перезирнулися.

А художник додав:

— Нудьга не забирає сенс. Вона звільняє місце для нього. Саме в тиші, від якої ми тікаємо, народжуються наші найважливіші думки.